Що відомо про розсіяний склероз

Розсіяний склероз розвивається через множинне пошкодження оболонки нейронів центральної нервової системи (ЦНС) власними імунними клітинами людини. Згодом на місці особливої ​​мієлінової оболонки нейронів утворюється сполучна рубцева тканина, що порушує або повністю блокує проведення нервового імпульсу. Симптоми захворювання безпосередньо залежатимуть від того, яка частина ЦНС постраждала – головний або спинний мозок.

Також на тему: Важкий перебіг коронавірусу робить мозок старішим на багато років

Розсіяний склероз – що це?
Хронічне нейродегенеративне аутоімунне захворювання, яке, всупереч поширеному в розмовній мові поняттю, ніяк не пов'язане з порушенням пам'яті у людей похилого віку. Натомість у пацієнтів з діагностованим розсіяним склерозом може знижуватися чутливість і рухливість кінцівок та інших частин тіла, виникати слабкість, спазм, оніміння м'язів, зниження зору чи слуху.

Для терапії симптомів захворювання дослідники розробили безліч методів лікування, проте ефективних ліків, спрямованих на боротьбу з джерелом захворювання, все ще не існує. Новий підхід до лікування розсіяного склерозу запропонували вчені з Італії.

Новий метод лікування розсіяного склерозу

Суть нового методу полягає в тому, що пацієнтам з діагностованим прогресуючим розсіяним склерозом проводили трансплантацію нейрональних стовбурових клітин-попередників, які вчені отримали з 10 – 12-тижневого абортованого людського плоду. Клінічне випробування включало одноразову ін'єкцію стовбурових клітин спинномозковий канал 12 пацієнтам. До ін'єкції у всіх учасників спостерігалися тяжкі симптоми склерозу.

Через три місяці після процедури ін'єкції у пацієнтів взяли зразок спинномозкової рідини для вимірювання рівнів нейропротекторних та протизапальних молекул, маркерів розсіяного склерозу. Вони виявилися вищими порівняно з показниками до початку лікування, а отже, терапія явно пішла пацієнтам на користь. Також, судячи з результатів МРТ, позитивний ефект спостерігався і майже через два роки після трансплантації: люди, яким вводили найбільшу дозу стовбурових клітин, найменше втратили сірої речовини.