Дофамін – нейромедіатор, який є частиною системи винагороди мозку, відіграє ключову роль у багатьох процесах, включаючи мотивацію, пам'ять, увагу та інші когнітивні функції. Він також бере участь у регулюванні соціальних зв'язків, що вже було підтверджено у попередніх дослідженнях.
Також на тему Вивчення іноземної мови змінює мозок: вчені пояснили, як саме
Нове дослідження дофаміну
Нейробіологи з Університету Колорадо у Боулдері (США) вирішили провести нову серію експериментів. Об'єктом дослідження для вивчення динаміки виділення дофаміну при соціальній взаємодії стали степові або прерійні полівки (Microtus ochrogaster). Вони відомі тим, що здатні до моногамії, особливості, які притаманні лише 3 – 5% ссавців, включаючи людину.
Як і люди, у цих полівок є здатність встановлювати довгострокові парні стосунки, жити разом і наглядати за потомством. Також відомо, що ці тварини відчувають щось на кшталт скорботи, коли втрачають партнера.
У дослідженні вчені використовували метод нейровізуалізації. Вони впровадили мініатюрний оптоволоконний датчик діаметром 0,2 мм та довжиною 5 мм у ділянку мозку, відповідальну за мотивацію до пошуку різних винагород – від води та їжі до наркотиків.
Це дозволило вченим у реальному часі відстежувати, що відбувалося у мозку, коли полівки намагалися побачити свого партнера. В одному зі сценаріїв тварини натискали важіль, щоб відчинити двері та потрапити до нього, в іншому – перелазили через перешкоду. Щоразу, коли датчик виявляв сплеск дофамін, він починав світитися.
Як реагує мозок на зустріч з коханими
Коли полівки натискали важіль або перелазили через перешкоду, щоб побачити свого партнера, він яскраво спалахував і продовжував світитися, поки пара обнюхувала один одного і притискалася,
– розповіла одна з авторів дослідження Енн Пірс.
Коли полівку на іншій стороні дверей або бар'єру замінювали випадковою полівкою, рівень дофамін зменшувався, а свічення датчика зникало. За словами вчених, експеримент не лише підтвердив роль дофамін в мотивації до пошуку партнера, а й наочно демонстрував, що при знаходженні зі своїм партнером через центр винагороди мозку виділяє більше дофамін.
В іншій серії експериментів пару полівок розлучили на чотири тижні – це величезний час за мірками цих гризунів, життя яких рідко триває понад один-два роки. Коли після розлуки тварини знову зустрічалися, вони впізнавали одне одного, але колишній сплеск дофаміну, характерний пар, практично зник. Говорячи простою мовою, мозок полівок тепер реагував на колишнього партнера так само як на будь-якого іншого побратима.
Дослідники припускають, що це спеціальний механізм захисту у мозку на випадок втрати коханого. Він дозволяє продовжувати життя і формувати нову пару при розлуці, а не нескінченно страждати від нерозділеного кохання. Автори сподіваються, що їхні відкриття будуть корисні для людей, які пережили боляче розрив чи смерть другої партнера.