Про те, що таке посттравматичний стресовий розлад, як він лікується і що чекає Україну після ротації військових в інтерв'ю сайту Телеканалу новин "24" розповів керівник Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, полковник запасу, кандидат психологічних наук Назім Агаєв.
Нещодавно російські ЗМІ, посилаючись на ваші слова, написали, що "рівень психогенних втрат в українській армії сягнув 80%". Все насправді так погано, або це було традиційне спотворення фактів?
Це була відповідь непрофесіоналів і маніпуляторів на ту інформацію, яку я надав. Дійсно, я таке говорив, але, по-перше, говорив як для фахівців із військової психології, маючи на увазі можливий максимальний поріг, який залежить від безлічі факторів. По-друге, я мав на увазі, що із усієї кількості особового складу 80% можуть мати ознаки гострої фази психотравми і це є природною реакцією організму. Це означає, що якийсь час - від однієї хвилини до декількох днів - людина може бути не здатна ефективно вести бойові дії. Вона знаходиться у шоковому стані. Але це не означає, що вона - незворотна психогенна втрата.
Як тоді виглядають реальні цифри?
Наші дослідження показали, що, фактично, незворотні психогенні втрати серед наших військових становлять 1%. Це вже незворотні втрати, ті люди, психіка яких не впоралася. Це дуже низький відсоток і показник високого рівня морально-психологічного стану наших бійців. Те, що на певний час людина виходить з ладу - це нормальна фізіологічна реакція на загрозу життю.
Досвід Росії, наприклад, показав: після двох чеченських воєн у них було до 90% особового складу з ознаками психотравми, а в подальшому – ПТСР (посттравматичного стресового розладу). Це страшний показник. А викривляти й перекручувати цифри та іншу фактичну інформацію - це робота російських ЗМІ.
"Бійці повинні зрозуміти, що вони - здорові люди, яким потрібна допомога"
Виходить, що українські бійці готові опиратися стресу?
Йому неможливо опиратися. Стрес відчувають всі. Кіборгів в прямому сенсі слова у нас немає.
Людина реагує на загрозу життю на рівні непідконтрольних їй відчуттів. Просто кожен реагує на це по-різному. Одна людина рефлексує - згадує, що в якийсь момент вона злякалася, згадує обставини, які допомогли їй вижити. Інша ж може просто зазирнути у чарку і звикнути до того, що вона не виходить зі стресу, а "глушить" його алкоголем. Це з часом переходить, по-перше, в алкоголізацію, а, по-друге, в посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Психотравма і ПТСР - це різні речі?
Так. Є гостра фаза психотравми, яка може тривати до трьох місяців. Після даного терміну вже діагностується ПСТР, як захворювання, пов'язане, насамперед, з поведінковими відхиленнями і з неадекватними психічними реакціями. З ПТСР можна працювати без медикаментів, головне, щоб це було вчасно. Чим довший період відстрочки роботи фахівців з такими бійцями, тим гірше.
Просто наведу невеликий приклад. Збройні сили Канади з 2004 по 2014 роки у бойових діях на території Афганістану втратили 138 чоловік. А після війни до цього дня у них вже 160 осіб здійснили суїциди. Тому можете собі уявити, що таке бойова психічна травма або посттравматичний стресовий розлад.
Можна виділити якісь основні прояви або симптоми ПТСР, які проявляються у бійців?
Тут теж по-різному. Може виникати підвищена агресивність. Неконтрольована агресія пов'язана з миттєвою реакцією на уявну загрозу. Це може переростати в бійки, звичку доводити свою правоту тільки за допомогою фізичної сили. Може виникати втрата сну на тривалий час. Можуть з'явитися нічні жахіття. Як правило, у всіх буває почуття провини перед товаришами, які загинули. Навіть якщо людина розуміє, що не могла допомогти загиблим ...
Симптомів того, що відноситься до ПТСР, досить багато: алкоголізація, наркоманія, постійні флешбеки (тобто спогади, в які повертається боєць), людина може перестати бажати фізичного контакту з дружиною і так далі. Це великий спектр проблем, на які потрібно негайно реагувати в профілактичному порядку.
Як, наприклад?
В тому числі, через пропаганду того, що є психологи, які займаються профілактикою. Психотип українця не дозволяє йому звертатися до фахівця. Йому здається, що якщо він приходить до психолога - він хворий. Але потрібно розуміти, що психолог працює зі здоровою людиною, допомагаючи їй виправити поведінкові відхилення, пов'язані з її бойовим досвідом.
Бійці повинні зрозуміти, що вони - здорові люди, яким потрібна допомога. Коли про це буде говорити постійний інформаційний потік - люди будуть готові приходити і працювати з практичними або з медичними психологами, які теж займаються такими розладами, але застосовують, в тому числі і медикаментозні методи лікування. При цьому враховуйте, що медикаментозні методи для нормальних людей полягають в тому, що їм виписують снодійні або якісь транквілізатори. Просто для того, щоб людина, виснажена кошмарами і безсонням, відпочила. Тому що психічне виснаження може призводити до соматичних захворювань - гіпертонії, цукрового діабету та інше.
Вже не один раз я чула історію: боєць приїжджає додому, родичі бачать, що йому потрібна допомога, але сам він упирається, не хоче нікуди йти і запевняє, що з ним все добре. Що робити сім'ї в таких випадках?
Тут сім'я є головним психотерапевтом. Якщо відносини у родині побудовані на довірі і налаштовані на досягнення кінцевого результату - нормалізації психологічного стану бійця і його сім'ї, то все буде добре. Але цього теж потрібно навчати.
Де? Чи як?
Ми зараз закінчуємо розробку методичних рекомендацій для членів сімей військовослужбовців, учасників АТО, за цими психологічними станами. Навіть всередині сім'ї, якщо чоловік або дружина будуть навчені елементарним речам, можна буде отримати допомогу.
Наведу невеликий приклад. Свого часу мій командир роти прибув після Афганістану з серйозною психотравмою. У нього були стани неконтрольованої агресії, при якій він просто міг когось вбити. При цьому він не розумів, що робить, усвідомлення приходило через деякий час. Помітивши, що з ним відбувається, він мене попередив і попросив зупиняти, якщо помічу такий стан. Один раз при пристрілюванні бойової машини піхоти були відсутні болти на постілі кулемета. Тобто, вести прицільний вогонь було неможливо. Коли він зробив на полігоні перший пристрілювальний постріл, побачив, що немає болтів і, скажімо так, жорстко застосував силу до механіка-водія бойової машини. В результаті у механіка була проломлена голова.
Командира попустило тільки тоді, коли він одружився. Дружина змогла викликати його на розмову. Він почав їй розповідати все, що було з ним в Афганістані, а бачив він - будь здоров. І після цих багатоденних оповідань йому стало легше. Хоча до цього я його теж боятися почав - думав, він і мене "приробить" арматурою по голові і не зрозуміє, що відбувається.
Тобто, головне для родичів - не відвертатися від людини?
Так! Безумовно, я також розраховую на розуміння керівництва Міноборони, яке дозволить створити на базі нашого центру консультаційні кабінети для членів сімей ветеранів АТО.
Але це в кожному разі буде потім. А зараз людям куди йти?
Зараз вони можуть звертатися тільки в соціальні служби - міські чи районні.
"В Афганістані такої інтенсивності бойових дій не було"
Якщо говорити про жінок, які беруть участь у бойових діях, їхні травми чимось відрізняються?
Вони важчі і підлягають більш тривалому лікуванню. Причина полягає у психофізіологічних відмінностях між чоловічим і жіночим типами поведінки. Жіночий - більш емоційний і сприйнятливий. Жінки все ховають у собі і, як правило, тримають всередині.
Процес відновлення також відрізняється?
Реабілітаційні заходи одні й ті самі. Просто вони можуть займати більше часу.
В цілому, зазначу, що найбільший відсоток діагнозів ПСТР припадатиме на 8-10 рік після війни. Саме тоді ми отримаємо найбільший відсоток суїцидальників, алкоголіків...
Тобто, повториться те, що ми отримали після Афганістану?
Так. Однак не плутайте ці дві війни. В Афганістані такої інтенсивності бойових дій не було. Супротивник не володів важким озброєнням, а лише стрілецькою зброєю, гранатометами, мінами ... А зараз у нас повний комплекс - від пістолетів до ЗРК, новітнього обладнання ППО, новітніх танків, модифікованих БМП, снайперських гвинтівок, які ніде крім РФ особливо не використовуються. Інтенсивність війни інша, відповідно відсоток людей, які переживуть бойовий стрес, більший.
"Бійцю здається, що ТАМ - справжнє життя, а ТУТ - незрозуміло, чим люди займаються"
Все частіше починають говорити про те, що буде, коли бійці повернуться з фронту. Наприклад, що вони очолять третій Майдан. Ви яким бачите розвиток подій?
Безумовно, у цих людей підвищене почуття справедливості. Я б навіть сказав, що це - гіперпочуття, яке вже не є нормою. Бійцю здається, що ТАМ - справжнє життя, а ТУТ - незрозуміло, чим всі ці люди займаються. Безумовно, будуть якісь прояви агресії.
Тут роль держави виступає на перший план - наскільки вона реально оцінить кров, піт і сльози бійців і чи надасть воно відповідні соціальні пакети. Крім того, ці люди не повинні залишатися наодинці з собою і зі своїми думками.
Як державі цього домогтися?
Необхідно залучати ветеранів у виховні процеси - направити у школи, вузи і так далі. Щоб вони могли розповісти, що відбувалося, як відбувалося, які герої були, які вчинки вони робили, які особисті характеристики вийшли на перший план.
Люди повинні виховуватися на реальних героїчних вчинках, а не на вдалих бізнес проектах. Це дуже важливо, тому що якщо не буде героїчного минулого країни - у неї не буде ніякого бізнес-майбутнього. Подивіться на сильні держави, які величезну роль приділяють героїзації та популяризації всього позитивного, що було зроблено армією. У США, наприклад, весь Голлівуд працює на збройні сили, на пропаганду високих моральних якостей офіцерів і солдатів.
Резюмуємо: до чого готуватися українцям?
Та ні до чого. Чогось особливо поганого вони точно не зроблять.
А хорошого?
Стара система в країні вже зламана, почалося формування нової. Ветеранів потрібно до цього залучати. Ці люди, наприклад, можуть активно боротися з корупцією, вони не побояться щось сказати або зробити, таку людину особливо не залякаєш.
У різних колективах вони стануть голосом народу, будуть прикладом відкритого вираження незалежної позиції. Думаю, що в цьому плані від них буде тільки позитив. Армія, наприклад, від них тільки виграє. Люди, які пройшли жорна війни, зовсім інакше ставляться до підлеглих. Зникає все лушпиння, вони чесніші, зрозуміліші й пряміші. Така людина не буде з лінійкою ходити і заміряти - бирка висить на 5 см вище або на 5 см нижче. Для неї це - не життєво важлива проблема.
Продовження інтерв’ю чекайте на сайті Телеканалу новин "24"