Фізіологія гніву: що з нами відбувається, коли ми сердимось

Дослідження, проведене в Боннському університеті, свідчить, що за загострене почуття гніву частково відповідає мутація генів.  

Читайте також: Як навчитися контролювати свій гнів: поради

Фізіологія гніву

Гнів — це цілком природна реакція організму на сторонні фактори, що є подразниками нашої свідомості.

Інколи гнів може бути швидким спалахом, наприклад, коли автобус не зупиняється на вимогу. Або це може бути ярий приступ люті, коли ви не впізнаєте самого себе. У будь-якому разі, як і інші сильні емоції, такі як смуток чи радість, гнів — це природний процес.

Здатність людини відчувати гнів була закладена в мозок за мільйони років еволюції. Це — частина наших інстинктів для боротьби за ресурси та дотримання соціальних норм.

Деяким людям важче стримувати гнів

Основною структурою у формуванні емоцій є мигдалина (мигдалеподібне тіло), розташована всередині скроневої частини головного мозку.

Мигдалина активується і дає сигнал гіпоталамусу, який, у свою чергу, передає сигнал до гіпофіза.

Гіпофіз виділяє адренокортикотропний гормон, а потім наднирники виділяють гормони стресу: адреналін, норадреналін і кортизол.

Гнів і генетика – чи є зв'язок

Гнів можуть викликати різні чинники: настрій, подразливі чинники та попередній досвід.

Ймовірно, що чим більше в житті людина мала негативного досвіду, тим більш вираженою буде реакція на подразник, таку людину легше розгнівати.

Людина може відчувати гнів з багатьох причин. Навіть голод, згідно з дослідженнями, робить людину більш дратівливою.

А все тому, що організм знову ж таки виробляє кортизол і адреналін у відповідь на зниження рівня глюкози у крові.

Однак, є і менш очевидні чинники, що викликають підвищену агресію та дратівливість.

Бо насправді, усі люди відчувають гнів, але комусь стримати його складніше, ніж іншим. Саме в такому ключі й спрацьовує генетична складова.

Вчені зазначають, що частково за загострене почуття гніву відповідає мутація гена DARPP-32. В ході експерименту було опитано 800 осіб про рівень їхнього гніву, після цього було проведено ДНК-тести, аби визначити, який із видів гена DARPP-32 у них був.

Виявилося, що ті, хто був носієм версії "ТТ" або "ТС" гена, відчували спалахи гніву значно частіше, ніж ті, у кого була версія "СС".

Мартін Рейтер, автор дослідження, зазначає: "Іншими словами, люди з "ТТ" або "ТС" генами не здатні контролювати свої почуття так само, як і ті, у кого немає цієї мутації".

Відповідно, гени впливають на тип нервової системи, а також на силу, врівноваженість, швидкість реакцій людини на подразники.

Коли гнів стає небезпечним

Гнів, як і стрес, не шкодить організму в невеликих кількостях, але може бути згубним, коли стає постійним.

Тривалі напади гніву, неможливість його висловити, можуть привести до хронічного підвищення рівня гормонів стресу, а значить, і до перевантаження серцево-судинної системи, погіршення роботи травної системи, пригнічення імунітету і, як наслідок, збільшення ризику інфекційних і онкозахворювань.

Дослідження показують, що якщо люди можуть висловити свій гнів, то почуваються набагато щасливішими.