У цій статті ми поговоримо про важливу та дуже практичну тему: про військових, які в реальному житті носять не тільки піксель, а часто – лікарняні костюми та пацієнтський халат. Далі ми розкрили п’ять порад, про які потрібно пам’ятати, щоб підтримати їх у ці непрості миті.
Також на тему Що таке "травма свідка" та як війна руйнує нашу психіку: інтерв'ю з психотерапевткою
Українські ветерани
Коли я лежав в лікарні з пораненнями, я нікого не хотів бачити зі своїх близьких, родичів, і навіть свою сім’ю,
– розповів один із ветеранів, який погодився взяти участь у глибинному інтерв’ю.
За останньою статистикою, в Україні зареєстровано 1,2 мільйона ветеранів, а після завершення війни, включно з членами родини, їхня кількість зросте до 5 – 6 мільйонів. Згідно з відкритими даними, нині Україна посідає 10 місце у світі за кількістю ветеранів.
Саме тому ми маємо бути готовими до того, щоб допомогти їм повернутися до життя вдома, а не на передовій. Коли мова йде про країну, мається на увазі кожен з нас, проте особливо це стосується тих, хто поруч з військовими у їхні найвразливіші моменти: під час лікування та реабілітації.
У цій підбірці ми переглянули рекомендації, якими зазвичай діляться з членами родини або постачальниками медичних послуг у таких країнах, як США, Канада, Ізраїль Німеччина. Ці поради є узагальненими, але вони можуть стати вашим компасом у цих ситуаціях.
ПТСР або депресія – це випробування не тільки для ветерана
Як близька людина: пам’ятайте, це нормально: втомлюватися. Проте не здаватися. Інколи співчуття недостатньо, часом вам потрібно бути терплячими у взаємодії з дорогою вам людиною. Так, війна змінила її, і це нормально. Заохочуйте її звернутися за допомогою, проте не тисніть на них занадто сильно, щоб вони розповіли про свої переживання, якщо вони не готові.
Як лікар або медсестра: у цьому випадку нуль симптомів не означає відсутність захворювання. Регулярно звертайте увагу на найменші прояви проблем психічного здоров'я, такі як ПТСР, тривожність та депресія. Суїцидальні думки у 1,5 раза частіше переслідують ветеранів у виковій групі 18 – 34 роки.
Жвава музика – не завжди підіймає настрій
Як близька людина: тримайте на думці, що шумна або жвава атмосфера може бути виснажливою для ветерана. Подбайте про тихі, спокійні місця для вашого дозвілля, де він/вона може почуватися розслаблено.
Як лікар або медсестра: не забувайте, наскільки шумною може бути приймальня. За можливості, запропонуйте тиху зону очікування. Розгляньте можливість створити у клініці окремий простір, де кількість тригерів буде меншою.
Боріться із соціальною ізоляцією та стигматизацією
Як близька людина: допоможіть ветерану тримати зв’язок з іншими людьми, які розуміють його досвід, чи то через ветеранські групи, чи громадські заходи. Пам'ятайте, що вони можуть почуватися ізольованими або переживати брак розуміння серед тих, хто не служив.
Як лікар або медсестра: ставтеся до ветеранів зі співчуттям, розуміючи, що вони можуть почуватися засудженими чи чужими у цивільних медичних закладах. Якщо ветеран перебуває як пацієнт на стаціонарному лікуванні та вам доводиться часто комунікувати, не будьте скупими на час для розмов ні про що. Вони також можуть стати невіддільною частиною одужання.
Не довіряти – це нормально
Як близька людина: зважайте на те, що ветерани можуть відчувати недовіру до інших, включаючи медичних працівників. Підтримуйте їхні зусилля щодо пошуку надійних медичних фахівців, які поважають їхній досвід і з якими їм комфортно.
Як лікар або медсестра: приділіть час побудові довіри з пацієнтами-ветеранами. Це може включати багаторазову взаємодію, перш ніж вони повністю розкриються або почнуть довіряти вашим медичним порадам.
"Найчастіше питання, це коли приходить до тебе в палату психолог і починає з тобою розмовляти і каже таку фразу: "Я зможу вам допоможу розслабитися і навіть допоможу вам забути те через що ви пройшли…" Чорт забирай, я зараз, за 2014 по 2019 рік, коли я був в АТО, а потім в ООС я багато друзів втратив, помирали в мене на моїх руках, збирав від своїх побратимів залишки тіла, щоб родичі могли хоча б щось поховати, а психологи кажуть: "Я допоможу вам це все забути!" Не треба таке казати військовому, який бачив смерть і який вижив!" – уривок з інтерв'ю з військовослужбовцем в процесі розробки курсу "Лікар&Ветеран".
Терпіти та покладатися на себе – може бути прихованою звичкою
Як близька людина: м'яко заохочуйте ветерана дотримуватися рекомендацій лікаря та відвідувати прийоми, особливо якщо він схильний покладатися на себе або відмовлятися від допомоги. Бути терплячим та витривалим – це риси, які схвалюються в Армії. Проте під час лікування, вони можуть робити шкоду.
Як лікар або медсестра: чітко поясніть переваги лікування та поставтеся уважно до будь-яких побоювань. Намагайтеся залучити їх до прийняття рішень щодо плану лікування, щоб сприяти співпраці. Часом, ветерани як пацієнти можуть приховувати те, що вони насправді не приймають ліки, які їм виписують лікарі, переживаючи про розвиток залежності. З різних досліджень, кожний п’ятий, а часом кожний другий, ветеран не приймає назначені ліки.
"Терпіння, співчуття та глибока повага до досвіду ветерана є ключовими. Зрозумійте, що їхнє військове минуле формує те, як вони взаємодіють з іншими людьми та навколишнім світом. Створення довіри та забезпечення сприятливого середовища може значно покращити якість їхнього життя та результати щодо здоров'я. Тому ми вивчаємо буквально до літер те, що сказати в стінах лікарні нормально, а що – може стати тригером. Надихає бачити, як багато лікарів готові цьому вчитися і брати до уваги", – підсумовує Наталія Тулінова, засновниця організації ZDOROVI, яка розробила спеціальний курс для лікарів щодо комунікації з ветеранами, який пройшли понад тисяча медиків з 8 областей.
Ці рекомендації спрямовані на створення співчутливої та підтримуючої атмосфери, яка визнає унікальні проблеми, з якими стикаються ветерани, допомагаючи їм відчути, що їх розуміють і про них дбають. Час зрозуміти, що люди, які найбільше потребують нашої підтримки – уже серед нас. Ми маємо думати про їхній добробут сьогодні, а не після Перемоги.