Кажуть, все тому, що їжа стала висококалорійною, а ми менш рухливими. Однак не всі люди, які живуть у таких умовах, мають зайву вагу. Дехто може їсти втричі більше і залишатися худим. У всьому винні гени?

Також на тему Як людині з зайвою вагою почати займатися спортом

Стандартний показник ожиріння – індекс маси тіла, ІМТ – розраховується на основі ваги та зросту (маса тіла в кілограмах ділиться на зріст у метрах у квадраті). ІМТ менше 18,5 означає, що вага нижче за норму. ІМТ від 18,5 до 25 вважається нормальною. ІМТ від 25 до 30 говорить про те, що у вас є зайва вага. Якщо ІМТ вище 30, йдеться про ожиріння.

Вплив генів на вагу

Наука каже, що з генетикою пов'язані 30 – 70% випадків ожиріння, в яких можуть бути задіяні понад 50 генів. Одним із таких є ген FTO (fat mass and obesity associated). Він зустрічається майже у 43% населення. Через нього можуть виникнути проблеми з обмеженням споживання калорій. А саме:

  • підвищений рівень голоду;
  • важко досягнути ситості;
  • споживання більшої кількості калорій;
  • зниження контролю над прийомами їжі (наприклад, компульсивне переїдання – розлад харчової поведінки, при якому людина часто і багато їсть і не може зупинитись);
  • схильність до малорухливого способу життя;
  • схильність до накопичення жиру.

У поодиноких випадках ожиріння виникає через зміни в гені MC4R, що регулює апетит. Хвороба проявляється в ранньому віці: у дітей підвищений апетит, вони вищі за однолітків і можуть мати вищий кров'яний тиск. Попередні дані свідчать, що цю поломку можна усунути, нормалізувати апетит і придушити компульсивне переїдання. Щоправда, тестування було проведено лише на двох пацієнтах.

До ожиріння можуть призводити мутації у гені лептину (лептин сигналізує мозку про ситість). На щастя, вроджену недостатність лептину можна скоригувати рекомбінантним лептином.

На жаль, поки що вчені ще не навчилися справлятися з усіма генетичними дефектами, пов'язаними з ожирінням. Іноді ожиріння є частиною синдрому, що характеризується затримкою когнітивних функцій та специфічними аномаліями у тілі. Наприклад, формами синдромного ожиріння є синдроми Барде – Бідля та Прадера – Віллі. Поширеність першого становить один випадок на 160 тисяч осіб (в окремих популяціях цей показник вищий), другий – один випадок на 15 – 25 тисяч осіб.

Худорлявість теж має генетичний зв'язок

Більшість людей з ожирінням неможливо виявити одну-єдину генетичну причину. У 2019 році вчені з Кембриджу провели досить велике дослідження, в якому порівняли ДНК приблизно 14 000 осіб: 1622 худих людей, 1985 людей з важким ожирінням і 10 433 з нормальною вагою. Виявилося, у худих людей менше генів, що сприяють набору жирової маси. Тобто вони худі від природи, а не тому, що мають більше сили волі для того, щоб відмовитися від шоколадки або вийти вранці на пробіжку.

Це знайшло підтвердження і в інших дослідженнях, наприклад, близнюків, вихованих окремо, і тих, які жили разом. Великої різниці між ними не було: спадковість ожиріння коливалася на рівні 60 – 90%. Так само у прийомних дітей індекс маси тіла корелював з індексом їхніх біологічних, а не прийомних батьків. Усе це свідчить, що з генами важко посперечатися.

І чинники навколишнього середовища теж мають значення і можуть впливати на вагу навіть за наявності генетичної схильності. Тому не опускайте руки, адже нормальна вага – це вклад у ваше здоров'я.