Про те, як зрозуміти, що ви більше "не стягуєте" і як не провалитись у пащі війни – розповіла психологиня ГО "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір" Наталія Стадніченко в інтерв'ю 24 Каналу .

Дивіться також Життя як пастка, свобода – на війні: військовий психолог про синдром постфронтового знецінення

Коли ми говоримо про психологічну реабілітацію військових – це досить обширно звучить. Що насамперед вона передбачає? І чи усі, хто був на фронті, її потребують?

Психологічна реабілітація військових – це комплекс заходів, які насамперед спрямовані на відновлення і функціонування фізичного і психологічного здоров'я.

Це діагностика, установка лікувальних цілей. У ході реабілітації вибираємо комплекс заходів для відновлення. На початковому етапі встановлюємо, яку симптоматику маємо.

  • Спершу – працюємо над симптомами, які впливають на зниження якості життя.
  • А далі – реабілітація, яка передбачає комплекс медико-психологічних заходів.

Мета – відновлення: щоб людина могла якомога повніше використовувати свій фізичний і психологічний стан. Аби він менше її обтяжував, натомість людина була здатна ставити життєві цілі та досягати їх.

Як сприяти тому, щоб більше військових, ветеранів, ветеранок звертались по психологічну допомогу. І чому це важливо – передусім для самих військових і загалом для суспільства?

Якщо говорити про те, хто потребує психологічної допомоги насамперед, то зазвичай це ті, хто має фізичну і психологічну симптоматику, погіршення психічного здоров'я, з різними ступенями вираженості – від певної тривожності та порушень сну до тривожно-компульсивних розладів, посттравматичної симптоматики та решти.

Чи всі військові потребують психологічної допомоги

Симптоматика не буде присутня у всіх, хто у війську, але бажано робити скринінг. Це передбачено державою: після повернення людина має пройти скринінгові процедури, госпіталізацію, обстеження, психологічну діагностику.

Бажано, щоб по поверненню усі військовослужбовці проходили скринінг і медико-психологічне обстеження. Від того наскільки цей етап буде вирішено, залежить наскільки стан людини буде її обтяжувати надалі та визначатиме, як вона займатиметься життєвими цілями. Симптоматику можна стабілізувати у відносно стислі терміни. З допомогою фахівця це буде точно швидше, аніж без.

З розмов із військовими, на вашу думку, що їх непокоїть найбільше? З чим найважче змиритись після повернення з фронту?

У контексті, що непокоїть найбільше: відчуття різності щодо цивільного суспільства, забута норма, як це узагалі бути у цивільному житті; найважче змиритись із несправедливістю і коли відбувається повторна травматизація через міжособистісні відносини.

Війна дуже впливає на відчуття довіри, коли людина повертається із зони ведення бойових дій і, наприклад, у маршрутці водій їй каже "я тебе туди не посилав" – це як повтор попереднього досвіду: люди загрозливі, людей краще обходити стороною. Саме через це у військового може сформуватись думка "краще будувати своє життя окремо від суспільства".

Так ми втрачаємо чималу частину людей для співжиття в суспільстві.

Як рідні можуть допомогти військовому повернутись до цивільного життя. Особливо, якщо йдеться про тимчасове повернення, як от під час відпустки?

Рідні мають бути відкритими до військовослужбовця. Нема ніяких технік, це працює як підтримка людських стосунків.

Ми можемо "вкладатись" у якість цих стосунків: повинні бути готовими бачити, що відбувається з близькою людиною, що вона переживає, навіть якщо ми не сповна її розуміємо. Адже це може бути заважко, людина може бути не готовою розповідати усе повністю. Наскільки це можливо, "бути в доступі" і шукати комфортні варіанти для зв'язку.

Визначити наскільки іншій людині комфортно "бути на контакті": один раз в день, раз в три доби, чи, якщо так складаються обставини, підтримувати зв'язок через побратимів.

І пам'ятати, що чекати – це енергозатратно, а тому дбати й про свій стан.

Чи дуже змінився стан військових після повномасштабного вторгнення, якщо порівнювати зі станом військових, які були в АТО/ООС?

Якщо порівнювати з АТО, ООС, то зараз зовсім інша інтенсивність бойових дій, загальний рівень травматизації набагато вищий – випадків, коли є загиблі чи поранені, значно більше. Натомість набагато менше можливостей для відпочинку, а це прискорює вигорання військових і втому від бойових дій.

Зазвичай, коли наростає втома, знижуються захисні механізми до опірності, з'являється більший відсоток симптоматики.

ПТСР – не найбільш поширений наслідок травматичних подій. Він специфічний щодо травми – це так. Йому характерний відбиток травми – так. Але він не найбільше поширений. А якщо говорити про найпоширеніші, то це про виснаження, депресивну і тривожну симптоматику, порушення сну, зловживання речовинами.

Інтенсивність бойових дій, інтенсивність травматизації, різнорідність характеру цієї травматизації, а ще й неспокій за близьких – усе це неабиякий травматичний тиск на військовослужбовця. Тому так, є суттєві відмінності між періодом АТО /ООС і повномасштабною війною.

Як військовим зрозуміти, що йому чи їй потрібна допомога. Куди звернутись? На що вони можуть розраховувати?

Зазвичай ми розуміємо, що щось змінилось, або щось дошкуляє. Чи близькі, які бачать нас регулярно зауважують, що є певні зміни. І ми відчуваємо, що ці зміни не є функціональними – намагаємось їх вирішити якийсь час, але нам не вдається. Це є ознаками того, що час звернутись по допомогу.

Найчастішими сигналами є: порушення сну, дратівливість, відчуття виснаження, браку сил, складність керувати тривогою і гнівом, може бути зловживання речовинами, конфліктність.

Якщо ці симптоми – це наслідки контузії (посткомоційного синдрому), що теж є дуже поширеним явищем в поточних умовах, адже, мозок є одним із найбільш вразливих органів. Людина при цьому може відчувати запаморочення, головні болі, нудоту, погіршення пам'яті й уваги, складність контролювати свої емоції.

То при симптомах контузії бажана госпіталізація. Складність у тому, що цей стан часто має супутні наслідки, які потребують медичного коригування.

Які альтернативи психологічної допомоги для військових? Розкажіть про додаток"База" і як він може допомогти бійцю?

Якщо говорити про звернення поза межами госпіталів, це можуть бути громадські організації, як от "Вільний вибір" чи Блакитний птах".

Додаток "База" – це своєрідна соціалізація в терапії. Бо терапія є незвичною для українського суспільства. Для того, щоб "включитись" у те, як вона працює, і буде корисний додаток.

Попри те, що додаток не дає можливості постійних терапевтичних сесій, там є кризові кнопки, що теж дозволяє швидше стабілізуватись.

З додатком людина може спробувати зробити проміжну роботу самостійно, і у випадку, якщо цього не буде достатньо – звернутись по допомогу.

І навпаки, коли людина не має доступу до терапії, вона може використовувати додаток, як форму самотерапії, щоб впоратись із симптоматикою.

Часто від військових можна почути скептицизм щодо психологічної допомоги та реабілітації. Мовляв, їх усе одно не зрозуміють, "психологи запитують банальні речі" та що це ще більше їх дратує та травмує. Як бути із цим?

Наразі ми маємо набагато більший відсоток компетентних фахівців, ніж це було у 2014 році. Тоді не було ні військових психологів, ні психологів, які працювали з військовою травмою, з реінтеграцією. Зараз усе змінилось.

Ми маємо фахівців, які підготувались у цих умовах. Дійсно, є упередження, що військовослужбовця може зрозуміти тільки військовослужбовець. Я все ще з ним зіштовхуюсь у своїй практиці. І, якщо говорити в контексті життєвого досвіду, то до певної міри, мабуть, це дещо справедливе твердження. Але і досвід у кожного з нас різний.

Це така собі кооперація: психолог зі свого боку знає все про психологічні процеси, травматизацію, перебіг симптоматики. А ви маєте свій досвід і опис того, що працює так, що вам із цим некомфортно, заважає адаптуватись. Ви кооперуєтесь: кожен з вас приносить своє і ви намагаєтесь випрацювати рішення.

Це процес схожий до занять у залі: тренер може лише радити вам, як привести своє тіло у бажану форму, але не зробить цього за вас.

Психолог аналогічно не зможе за вас нічого змінити, він лише дасть інструкцію, зорієнтує і ви оберете шлях досягнення цілей, але він не зможе змінити ваше життя. Як і ви не можете змінити життя психолога і його досвід.