Поліаморія: я дарую собі свободу і не забираю її в інших

Слово "поліаморія" походить від давньогрецького πολύς — "численний" і латинського amor — "любов". Тобто дослівно "багатолюбов’я".

Виглядає воно не так:

Мабуть, це просто вечірка

І з Адамом, Євою та гріхопадінням не пов’язане.

Франц фон Штук "Інферно"

І Маркіз де Сад та оргії тут ні до чого.

Ілюстрація до "120 днів Содому" де Сада // Юрій Аксьонов

Поліаморія – це формат стосунків серед трьох та більше людей на засадах свободи, поваги, любові та чесності без монополізації партнерів та партнерок.

Читайте також: Феєрверк безсилля та загнаний у безвихідь здоровий ґлузд: як формується емоційна залежність

Ілюстрація: людина X перебуває у паралельних любовних відносинах з людиною Y та людиною Z. У свою чергу, персона Y та персона Z також можуть мати паралельні взаємини. А можуть і не мати. Всі учасники та учасниці взаємин знають про присутність одне про одного в житті певних людей. Але це не означає, що вони регулярно займаються груповим сексом. Особа Y та особа Z можуть бути особисто не знайомі, можуть навпаки товаришувати, можуть ставитись одне до одного без особливих людських симпатій, можуть відчувати сексуальний потяг.

Важливо те, що замість вас ніхто не приймає рішення, з ким ви будете перебувати у стосунках і чи будете перебувати взагалі. Схематично це виглядає приблизно так:

Поліаморія – це про кохання

Поліаморія – це не секс на одну ніч, а будування стосунків на постійній основі. Партнери і партнерки між собою рівноправні. І кожен/кожна з них – суб’єкт, а не об’єкт. Такий тип взаємин виключає поняття зради та ревнощів. Бо є розуміння, що люди – не речі. Вони не можуть належати одне одному. У людини є персональна свобода та вибір, які є її невідчужуваним правом.

Поліаморні стосунки будуються за згодою всіх учасників та учасниць. І на їх кількість ліміту немає (і переважно на статеву і гендерну приналежність теж).

Серед засад поліаморії – довіра

Один з найдурніших аргументів проти поліаморії – кохання на всіх не вистачить, тут хоч би з однією людиною "впоратись". Тут дуже важливо усвідомлювати, що всі люди унікальні і одного уніфікованого кохання щодо інших осіб бути не може. Зміст поняття "кохання" до однієї людини не тотожній коханню до іншої. Бо люди різні. І стосовно різних людей вкладається персоналізований сенс в поняття "кохання" зі своїми індивідуальними складовими. Тож кохання до однієї людини не витісняє кохання до іншої, бо любовні почуття РІЗНІ і мають власний неповторний візерунок. Не можна нашинкувати, як капусту, свої почуття і сказати: "Для тебе мого кохання вистачить, і для тебе вистачить. А для тебе – ні. Іди звідси". Це як окремі структури. Кохати когось ще не означає не кохати вас. І про це забувати не варто.

Читайте також: Сексуальна освіта у школах: що дітям розповідають про пеніси, вагіни та гендер

"До концепції поліаморії мене привела нагальна ситуація кількорічної давнини, коли мені запропонувала бажані стосунки людина, у якої вже була партнерка. Тоді мені вперше спало на думку, що трикутник – не єдина геометрічна фігура у відносинах кількох людей. Привабила на той момент можливість йти за своїми бажаннями. Такий крок мав мені дати, перш за все, свободу обирати формат відносин, зважаючи тільки на згоду та межі інших, а не на суспільну гонитву за "парністю-бінарністю" (бо це і про пансексуальність для мене). Ще я чекала на емоційні бонуси та цікаве споглядання за своїми реакціями на новий життєвий виклик. Для мене поліаморний досвід вартує всіх тотожніх ризиків і дав мені інший рівень вміння розуміти людей, любити їх. Якщо в людини є здатність рефлексувати ревнощі як щось токсичне і є бажання мати довірливі стосунки, константа яких повага, приймати рівну за них відповідальність, то це, як на мене, і є слот для поліаморії. Тим паче, самоідентифікація поліаморної особи не зобов'язує мати кожні стосунки з форматом 2+ людей", – розповіла поліаморка Ріна.

Людина має право обирати формат відносин згідно зі своїми вподобаннями, а не соціуму

Моральну ліцензію від Ісуса Христа, суспільства та держави отримали тільки умовно моногамні стосунки. Але ж "серійні" моногами та моногамки до або після періоду серйозних стосунків перебували у взаємовідносинах з іншими партнерами і партнерками. Тільки по черзі, а не паралельно. Але суть лишається та сама – партнерів і партнерок було більше, ніж один/одна. У чому ж тоді проблема? Проблема у тавруванні. Моногамія – це правильно і нормально, поліаморія – це содомія і хворобливість. І от тут вже тхне лицемірством.

У "моногамних" стосунках є люфт для такої собі "свободи", який охрестили словом "зрада". І зрада дійсно гидке явище, якщо між людьми є оговорена домовленість про моногамію. Та й ця свобода дій має за фундамент брехню та переховування. Але є такий цікавий момент. Якщо "оступиться" чоловік, то суспільство його засуджуватиме, але не сильно. Він бо чоловік, у нього полігамія в крові. Мовляв, отямиться, з ким не буває. Хтось взагалі із захопленням кине: "Альфа самець! Поважаю!" Та якщо "оступиться" жінка – оооооо! У неї на лобі миттєво проступить тавро "ХВОЙДА!" Бо не годиться порядній жінці закохуватись більше, ніж один раз "за раз". Вона ж мати та берегиня сімейного вогню.

Відео, у якому поліамори та поліаморки відповідають на розповсюджені запитання про стосунки

Моногамія, виходить, погана? Та де там! Якщо це вибір людини, результати якого їй подобаються і вона почувається комфортно – моногамія прекрасна, як і будь-який формат відносин. Просто попередні приклади ілюструють, що паралельні взаємин притаманні багатьом моделям стосунків. От тільки у поліаморії це відбувається, принаймні, ЧЕСНО і з повагою до почуттів партнерів/партнерок. І дуже пригнічує той факт, що у світі, де мало не щодня хтось зраджує або розлучається, суспільство не дає альтернативних варіантів будування стосунків. А вони необхідні. Бо скільки через ту ледь дихаючу, шкутильгаючу модель патріархальної нуклеарної сім’ї, яку підточують ревнощі і зради, відбувається психологічного та фізичного насильства, ба навіть вбивств.

Читайте також: Не в своем теле, но в своем уме: кто такие трансгендерные люди и почему их не нужно бояться

Сенс порівняння моногамних і поліаморних стосунків не в тому, щоб забити на смерть одну з моделей людської взаємодії з іншими. Меседж – якщо щось йде не так, людина має знати, що у неї є вибір і вона вільна будувати стосунки згідно зі своїм світовідчуттям, а не традиціями суспільства або настановами письма святого.

Не можна привласнювати людину, її почуття, простір, тіло, нахабно вдиратися в персональні межі. В поліаморних стосунках вам ніхто не дасть цього зробити. І не тіште себе думкою, що ви настільки унікальна особистість, що можете змінити поліамора/поліаморку на користь моногамії. Мовляв, я дам цій людині стільки кохання, що у неї більше не буде потреби у партнерстві з кимось ще. Зарубайте собі на носі: почуття, які зароджуються до різних людей, не є взаємозамінними. Вони автентичні і без спільного знаменника. Можливо, усвідомлення цього – одна з причин, чому поліаморні стосунки виключають появу ревнощів.

В поліаморії немає місця ревнощам

До слова, перебуваючи в поліаморних відносинах, люди можуть встановлювати свій набір правил, як то не приводити в будинок, де мешкають партнер і партнерка, інших учасників/учасниць взаємин. Крім того, поліаморна людина не зі всіма парнерами/партнерками може займатись сексом. Цей формат стосунків передбачає і просто інтимний рівень взаємодії без статевих контактів. Також часто поліамори та поліаморки бісексуальні (але не всі; сексуальна орієнтація, звісно, річ індивідуальна).

В полі зору поліаморії – жива людина з її почуттями, станами, переживаннями. Вони обговорюються, на них зважають. Довіра – важливий компонент поліаморних стосунків.

Читайте також: Кладбище расстрелянных иллюзий: для кого феминизм (не) работает

Зрештою, коли палець показує в небо, дурень дивиться на палець. Тож принципи поліаморії, звісно, можна розглядати як напад на моральний клімат суспільства. Але йдеться зовсім не про зневагу до людей. Мова саме про кохання. Не сороміцьке. Не заборонене. Не розбещене. А про справжнє. І хай це для когось звучить дико, як заява Омеляна про Hyperloop в Україні, але поліаморія існує, і її практикують не психічно хворі люди, і їх не одиниці. Це просто малообговорюване явище, яке на авансцену не пускає бутафорна добропорядність "нормальних" і "правильних".

Та все ж – у людини є свобода та вибір. І поки ви їх самі не віддасте, вони ваші. І ви за них відповідальні.

Додаткові ресурси по темі:

1. Фільм Клода Соте "Сезар і Розалі" (1972 рік).

2. Книга Д. Істон та К. Ліст "Етика бл*дства".

3. Спільнота поліаморів та поліаморок в Україні polyamory.in.ua