Підписалася я, значить, на одну авантюру – поїхати в райцентр на Полтавщині і розказати лікарям про медичну реформу. Самі попросили. Чому мене? Бо останній рік сама намагаюся розібратися в цій темі, а оскільки маю можливість ставити питання безпосередньо людям, які втілюють медреформу в життя, то і знаю про неї немало. Як виявиться згодом – знаю я в рази більше, аніж лікарі, які мене покликали.

Читайте також: Які покращення для українців пропонує медична реформа?

Півтори години напруженого спілкування з медпрацівниками першої та другої ланок. Міфи, жахачки, страх невизначеності. Висновок: люди в маленьких містах і селах уявлення не мають, що на них чекає. Лікарі мають купу питань, поставити які на місцях просто немає кому. Вони зараз – як розігрітий пластилін для Богомолець і Ко – просто бери і ліпи "рух спротиву". І найбільше виною тому інформаційний вакуум. Думаю, від темпів його заповнення і якості контенту залежатиме і успіх змін.

Про все по черзі. Зізнаюся, їдучи до лікарні, я очікувала поговорити з головним лікарем і його заступниками. Формат: питання-відповідь. Заповнена вщент зала у вихідний день, м'яко кажучи, спантеличила. Прийшли навіть працівники лабораторії і головні редактори двох місцевих газет.

Із того, що запам'яталося найбільше: медпрацівники бояться, що з Нового року лишаться без базового фінансування, тобто субвенцій. Заспокоїла, адже парламент для первинної ланки продовжив їх до двох років. Скільки грошей за кожного пацієнта отримає лікар – не розуміють. Ті 370 гривень не тільки множать, а й ділять. Пояснила, що 370 грн – це мінімум, який виплатить держава, максимум – 740 грн. Те, що обурило особливо – гроші за пацієнтом прийдуть не лікареві, а закладу. Зарплатню буде призначати керівник, а підлеглі матимуть право вимагати її у співвідношенні до кількості пацієнтів. От тільки ніде це не прописано.

Сімейні лікарі питали, чи не доведеться їм доплачувати вузькопрофільним спеціалістам, до яких направлятимуть пацієнтів, із тих 370 грн і чи входять в цю суму базові аналізи. Лаборанти – чи не лишаться вони без роботи, якщо поліклініка захоче працювати з приватною лабораторією, якій зі своїм старим обладнанням вони не конкуренти.

На моменті про те, що лікар пацієнтові не може відмовити в укладенні декларації – сварилися. Особливо як почули, що пацієнт може розривати угоду, коли захоче, без пояснення причини, а лікар лише, якщо той не виконує приписів. Мовляв, чому це вони не в рівних умовах?

Тепер щодо цін на лікування. Навіть лікарі не всі розуміють, що безплатної медицини – не буває. І коли заходить мова про вартість послуги (приміром 12 тисяч за пологи, які оплатить держава), кажуть – а звідки ж в людей 12 тисяч? Тобто, немає розуміння, що аби елементарно держава могла забезпечити для людей безоплатне лікування, його вартість треба прорахувати. І що існування ціни в 12 тисяч зовсім не означає, що платити її будуть люди. "В Іспанії, яку в приклад ставлять Україні, все безплатно" – ось аргумент лікарів. Те, що кожна з тих безплатних послуг для держави має свою ціну – не задумаються. Або, сподіваюся, до цього не задумувалися.

Спантеличують фрази: "А навіщо електронний кабінет пацієнту? Не кожному можна знати діагноз", або "Нехай в лабораторію з талончиками приходять, щоб ми їх могли краще рахувати, а не з комп'ютерів". Це, звісно, можна списати на вік, або непрофесіоналізм. І не лише медпрацівників. Я зараз поясню, що маю на увазі…

Я довго на прикладах пояснювала, чому триває війна між прихильниками і опонентами медреформи. Розказувала про недієздатний парламентський комітет з питань охорони здоров'я, кожне засідання якого більше нагадує сюжет "Кайдашевої сім'ї", про протистояння того комітету і МОЗу, про палки в колеса останньому (приміром космічні тарифи на послуги, які поширила Богомолець. Їх розробила Академія Меднаук, але МОЗ не затвердив ) і найголовніше – про ризики. Нова команда МОЗ досі працює і просуває медреформу лише тому, що за їхніми спинами стоїть особисто Петро Порошенко. Без його волі Уляну Супрун разом з її реформою богомольці-мусії вже давно проковтнули б, а ми б знову лишилися без бодай шансу на зміни. Тож навіть така, чого правди таїти – далеко неідеальна реформа, ліпша за все, що ми зараз маємо. І не варто чекати, аби хтось прийшов і робив усе за нас і для нас, такого не буде. Своє краще життя ми маємо будувати самі…

І уявіть, після всього цього піднімається головний редактор газети зі словами: "Журналіст, я вважаю, має бути неупередженим. Тому скажіть: вирізати апендицит за 200 тисяч – це нормально? (і це при тому, що ми за кілька хвилин до того з'ясували, що ці тарифи – недостовірні) Ваша Медреформа зіштовхує лобами першу ланку і другу, неправильний підхід. Все неправильне. Вам, Ірино, не здається, що це геноцид українського народу?" Страшно уявити, що він, такий "неупереджений", після цього напише в своїй газеті...

Знаєте, мені інколи закидають: "місіонерству не місце в журналістиці, це справа суто волонтерів чи громадських організацій" – і я з цим категорично не погоджуюся. Ми, журналісти, маємо те, про що інші можуть лише мріяти – доступ до найдостовірнішої інформації, ми можемо задавати питання, фільтрувати непотріб і концентровано доносити до аудиторії лише корисну інформацію. Ми можемо будувати, а можемо руйнувати. І той головний редактор, відчуваю, на жаль, буде руйнувати.

Із приємного – подякували за розмову і попросили приїхати ще. У головного лікаря загорілися очі при згадці про те, що будуть пілотні проекти по пологах. У тому районі найліпший в області пологовий, він уже хоче замахнутися на пілот.

Дійсно, все що стосується другої і третьої ланки – це поки "вилами по воді", лише плани, аби зрозуміти деталі – знадобляться щонайменше два роки і не один такий пілот. Треба набратися терпіння. На жаль, поки відповідей на більшість питань не мають навіть реформатори з МОЗу, але мають бажання змінювати систему і політичну волю на те. І це, повірте, уже більше, аніж мав хто-небудь до них. А що з того вийде – побачимо.

Автор: ІринаЗаславець. Джерело: Цензор.Нет

Читайте також: Як обрати сімейного лікаря: покрокова інструкція від МОЗ