В інтерв’ю сайту "24" президент Національної академії медичних наук (НАМН) України академік Віталій Цимбалюк розповів, у якому стані сьогодні перебуває медична наука, для чого країні потрібні академіки та що змінює медична реформа в обслуговуванні пацієнтів.
Що зараз відбувається із медичною наукою в Україні?
Одним реченням розказати про її стан не так вже і просто. Загалом, на сьогоднішній день медична наука – на плаву, хоч її різними способами намагаються втопити.
Хто намагається втопити?
На жаль, є багато тих, хто вважає, що Академії не потрібні, що наука не потрібна. Є ті, хто вважає, що треба все реформувати, щоб наука була лише в університетах. Але зараз також є багато тверезомислячих людей, які розуміють: якщо щось працює, особливо у період змін, знищувати це не можна, тому що ми не знаємо, до чого дійдемо у перспективі.
Будь-яка країна, яка не розвиває свою науку, неминуче стає колонією. Україна історично завжди мала добре розвинуту науку. Всі дослідження робилися в Академіях наук. Сьогодні у нас є Національна академія наук, яка вирішує проблеми абсолютно всі, і є – галузеві. Наша Академія вирішує проблеми медичної галузі. Зараз у складі академії 36 інститутів, які охоплюють практично всі напрямки медичної науки і практики. На сьогодні у нас сконцентровані найкращі фахівці. Ті, хто займається наукою, знають передові досягнення галузі, розробляють нові методи.
Чим інститути НАМН відрізняються від будь-якої іншої клініки?
Науково-дослідний інститут складається з клінічної бази і наукової. Науково-лабораторні корпуси якраз займаються наукою. Оце поєднання науки і практики дає величезну перевагу.
Наші інститути надають третій рівень медичної допомоги – це спеціалізована допомога. Але я наголошую, що це – високоспеціалізована і високотехнологічна допомога. Що відрізняє? Перше – висока кваліфікація лікарів і спеціалізація. Тобто в наших закладах створені вузькоспеціалізовані відділення, які багато років виконують певні операції. Коли спеціаліст робить їх кожен день, то він стає найкращим у цьому напрямку. Друге – можливість використання сучасного діагностичного, технічного обладнання. Третє – наші інститути мають можливість застосовувати найновіші з відомих методів лікування, тому що слідкують за всім новим.
Як бойові дії вплинули на розвиток медичної науки?
Дуже сильно. Одразу з початком бойових дій Академія створила мобільні бригади, які їздили на консультації, надавали невідкладну допомогу. Потім ми створили власну академічну базу. На базі наших інститутів виділили 500 ліжок для поранених, це так звана академічна госпітальна база. Через неї сьогодні пройшли понад 6000 поранених. Більше 2000 людей лікувались стаціонарно, багатьом із них надана найскладніша хірургічна допомога (високоспеціалізована, високотехнологічна).
Наприклад, четверо пацієнтів із осколковими пораненнями із прямим ушкодженням серця були врятовані у наших закладах. Дуже складні оперативні втручання виконуються в Інституті Шалімова, коли йдеться про ушкодження внутрішніх органів, особливо – черевної порожнини, великі дефекти кінцівок. Величезна група пацієнтів пролікована в Інститутах ортопедії – у київському і харківському. Вони роблять дуже складні операції, починаючи з різних варіантів протезування до зрощення дефектів кісток з використанням нових біотехнологій.
За що вас найчастіше критикують?
Найперше, кажуть, що до складу Академії входить забагато людей старшого віку.
Але ж це правда.
Правда. Повинен бути хороший баланс. Ми над цим працюємо, щоби не тільки старше покоління у нас було присутнє. Академіки отримують 4 тисячі гривень надбавки. Це так звана академічна стипендія. Члени-кореспонденти отримують 3 тисячі. Це довічні виплати. Це не такі вже великі кошти. Але коли є дефіцит грошей, всім чомусь здається, що через кошти, які виділяються 80-річному академіку, держава від цього так багато втрачає! При цьому ніхто не враховує, що ця людина весь свій вік віддавала державі.
Скільки у нас взагалі академіків похилого віку?
Ну, от співвідношення академіків у нас 50 на 50. Нещодавно у нас були вибори, ми прийняли молодих академіків, яким десь 50 років – це найбільш активний вік.
Для академіка похилий вік – це скільки?
За 70 років – це вже похилий вік.
Скільки у нас таких академіків?
Більше половини. 29 академіків (60%) та 24 члени-кореспонденти НАМН (30%) у віці понад 70 років.
Скільки із них досі ефективно працюють?
Дві третини. Це дійсно надзвичайні люди, які до останнього зберігають світлий розум. Відомо, що людина, яка постійно займається творчою роботою, має менший ризик захворіти на хворобу Альцгеймера.
Якщо говорити про молодь, яка приходить в Академію, скільки їм років і скільки їх?
Максимальний вік для молодого науковця 35 років, а для докторанта – 40.
Ми зараз маємо достатньо велику групу молодих людей. А це понад 700 талановитих науковців по всіх інститутах НАМН України. Намагаємось їх утримати з усіх сил. Дефіцит фінансування, у першу чергу, вдарив саме по молоді.
Як?
Вони втікають за кордон. Старше покоління, коли була залізна завіса, не мало необхідності вчити мови, вони нікуди не виїжджали. Зараз молодь з дитинства володіє кількома мовами досить гарно. Для них світ відкритий. Коли вони бачать тут складності, особливо фінансові – вони їдуть. Але є багато патріотів, які лишаються працювати тут. Тобто, на сьогодні у нас є зміна. Її необхідно зберегти за всяку ціну.
Ми створили Раду молодих вчених, яка об’єднує представників усіх інститутів. Вони багато цікавих проектів пропонують. Зараз багато уваги приділяємо питанню телемедицини. Це дозволить, наприклад, підняти на новий рівень сільську медицину. Якщо виникає необхідність у лікаря проконсультуватися щодо складних випадків, то він може залучити консультантів, які в режимі онлайн оглянуть пацієнта і підкажуть, які методи лікування необхідні, куди пацієнта направити і так далі.
За Вашими прогнозами, коли телемедицина стане реальністю в Україні?
Думаю, в 2019 – 2020-му році при достатньому фінансуванні. Як тільки пройдуть реформи на першому рівні. Зараз стоїть питання, як селу дати молодь. Із цим є проблема.
Коли моє покоління закінчувало навчання за державним замовленням, ми мусили два роки відробити там, куди нас направила держава. Цього року таке відпрацювання скасували. Не знаю, хто прийняв таке рішення. Для випускників – це добре, а для держави – погано. Як можна направити молодь у село? Дати їм достойну зарплату. Дати житло, заробітну плату і мінімальне транспортне забезпечення.
Мені здається, що достойна зарплата лікарям у нашій реальності – це щось на межі із фантастикою…
Сім тисяч гривень має бути мінімальна зарплата для початківця. Тоді молоді люди поїдуть в село працювати.
Ще один варіант – готувати лікарів для села, сімейних лікарів, вибираючи їх з громади. Діти у селі закінчують школи. Серед них є ті, хто закінчує середню освіту і має схильність до медицини. Громада направляє таких дітей на навчання у медичний університет, за умови що після закінчення навчання молодий лікар повертатиметься додому і працюватиме на громаду. На це піде років шість, не менше. Але тоді це вийде реальний сімейний лікар. Бо це людина, яка вийшла із цього села, знає всіх, знає всі родини, людина працюватиме у власному селі і буде там краще забезпечена.
Скільки коштів зараз виділяється на роботу НАМН?
Дуже мало.
Скільки?
Минулого року нам виділили лише четверту частину від того, що нам потрібно.
А скільки потрібно?
Мінімум – 5 мільярдів гривень. Це – заробітна плата, медикаменти та все необхідне для лікування пацієнтів. Матеріально-технічна база. Комунальні послуги.
Був такий період, коли Академію хотіли розірвати навпіл і клінічні підрозділи інститутів передати МОЗ, а наукові залишити у складі Академії. Ми пояснили, що наші інститути – це одне ціле. Інституту ортопедії і травматології не може бути без його клініки. Тому що всі дослідження пов’язані із пацієнтами. Нас зрозуміли, виділили кошти, але їх теж було недостатньо. От цей рік ми доживаємо таким чином, що більша частина лікарів працює на півставки, є частина лікарів, які працюють на 0,25 ставки. Цього недостатньо, аби їх утримувати. Лише за цей рік ми втратили більше тисячі наших співробітників. Активних. Частина – виїхала закордон, частина звільнилась і перейшла в інші лікарні, у тому числі – приватні.
Хіба розвиток приватного сектору – це погано?
Абсолютно ні, я цілком його підтримую. Але в усьому світі практикується змішана медицина. Є приватні клініки, шикарні, дорогі, гарно оснащені, де лікуються ті, хто має кошти. Такі люди у нас є. Є багато можновладців, які зараз на лікування їздять за кордон. То для чого їм вивозити кошти? Хай вкладають їх у наші приватні лікарні, де будуть отримувати відповідні послуги. Але є велика група людей, які не мають можливості їхати за кордон і лікуватись у приватних клініках. Про таких людей має думати держава. У всьому світі існують муніципальні лікарні для неімущих людей. Ці клініки також займаються ургентною патологією – інсульт, інфаркт, черепно-мозкова травма. Це лікується безкоштовно. Коли людину, якій погано, знаходять на вулиці – її не потрібно лікувати, якщо у неї нема грошей? Держава має взяти на себе забезпечення ургентної патології та лікування неімущих людей.
От до такої системи нам варто було б перейти. Бо у нас всі лікарні були нібито безкоштовні, але вони завжди оплачувались з кишені пацієнта, бо держава ніколи не давала необхідних коштів.
Медична реформа на Академію як вплинула?
Медична академія реформу підтримує і вважає, що ми давно повинні відмовитись від радянської схеми, коли фінансувався ліжко-день. Має бути варіант "гроші за пацієнтом". У цьому ми абсолютно підтримуємо Міністерство здоров'я. При цьому варіанті цільові гроші будуть працювати конкретно на пацієнта, а не на ліжко.
Але, на жаль, реформа буксує, і ті гроші, які мають іти за пацієнтом, все ще ідуть від пацієнта. Крім гасел, потрібні ще реальні розрахунки вартості медичної послуги, розрахунки, скільки буде хворих із урґентною патологією, скільки соціально незахищених і т.д. Тільки при наявності таких розрахунків буде відомо – під силу це Україні чи ні. НАМН, розуміючи, що має бути реорганізація у цьому питанні, вирішила іти прагматичним шляхом.
Тобто?
Ми вибрали чотири Інститути – нейрохірургії, кардіології, серцево-судинної хірургії та Інститут хірургії та трансплантології, де вирішили запустити пілотний проект. Адже ніхто не порахував, скільки держава може дати грошей за пацієнтом. До цього ніхто не знав, яка є вартість медичної послуги. До цього завжди була лише медична допомога, яка, нібито, була безкоштовна, але яка оплачувалась з кишені пацієнта. У наших інститутах розробили протоколи лікування, де прописані всі етапи лікування від діагностики до, наприклад, оперативного втручання, де прорахована точна вартість послуг. Пілотний проект планувався з 1 липня 2017 року, але він затримується, оскільки МОЗ не затвердило методики розрахунку вартості медичної послуги.
Чому?
Не знаю. Наші інститути розрахували вартість медичних послуг за методикою, яка була затверджена Київською міською держадміністрацією. Міністерство охорони здоров'я зараз пропонує міжнародну методику розрахунків, але на її реалізацію потрібен час. Ми готові перерахувати за новою методикою. Мінфіном уже виділені кошти на пілот, все зараз залежить від оперативності МОЗ.
Новий механізм фінансування дозволить інтенсифікувати роботу, а лікар буде зацікавлений працювати більше, бо від цього залежатиме його зарплата.
Виходить, отримуємо ринкові умови, але в рамках державних установ?
Десь так. Головне джерело коштів – це гроші від держави і так званий гарантований пакет або державне страхування. Пілотний проект покаже скільки і в якому обсязі держава зможе забезпечити лікування хворих. Інше джерело коштів – це кошти із місцевих бюджетів областей і районів. Зараз інтенсивно проходить децентралізація коштів. Не виключаються кошти і з інших джерел (приватні, страхові компанії, підприємства, власні кошти пацієнтів і т.д.). Але все це необхідно розрахувати і знати реалії.
Зараз Академія отримує фінансування суто з державного бюджету?
Так. Ну і відповідно за впровадження такої системи "гроші за пацієнтом" держава точно знатиме, скільки коштів необхідно на ту чи іншу патологію. Також покращаться умови роботи лікарів, бо вони більше зароблятимуть. Відбудеться також детінізація – кошти будуть направлятися на рахунки закладів абсолютно прозоро.
Як бути з пацієнтоорієнтованістю? Як можна виправити ставлення до пацієнтів медичного персоналу? Бо зараз воно не завжди лояльне.
Згоден. Тут все буде залежати від керівника установи. Людину, яка порушуватиме етико-деонтологічні норми спілкування із пацієнтами, буде звільнено. Але для цього, знову ж таки, потрібна гарна заробітна плата. І час. Пройдуть одна-дві ротації, коли будуть відібрані ті, хто буде гуманно ставитися до пацієнта і мати достойну заробітну плату.
Амосова та Філатова знає весь світ. Але це – імена старої гвардії. Зараз у нас є науковці, якими ми можемо пишатися на світовому рівні?
Звичайно. Просто вони ще не досягли такого рівня звучання, як Амосов, Шалімов, Філатов, Ромоданов… Але у тому середовищі, де я працюю, є достатньо серйозна зміна. Є молодь, яка з часом стане такими ж людьми, якими були Амосов і Філатов.
З наших сучасників ким можемо пишатися вже зараз?
Будь-яким директором наших інститутів. Візьміть академіка Георгія Гайка, який зараз очолює Інститут ортопедії і травматології, академіка Василя Лазоришинця, директора Інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова, академіка Володимира Коваленка, який очолює Інститут Стражеска, академіка Миколу Тронька, очільника Інституту ендокринології ім. Комісаренка, академіка Заболотного, який очолює Інститут отоларингології НАМН, адеміка Юрія Антіпкіна, це директор Інституту педіатрії, акушерства і гінекології. А також директори інших наших закладів: Євгеній Педаченко, Олександр Усенко, Димитрій Базика, Юрій Фещенко, Андрій Сердюк, Василь Новак, Юрій Караченцев, Микола Корж та багато інших. Якщо буде гарне фінансування, всі ці заклади і люди будуть на висоті.
Це люди достатньо відомі не тільки в нашій країні, а й широко відомі за кордоном. Можливо, навіть більше відомі за попередників, тому що зараз комунікації зі світом більші, вони мають більше можливостей виїжджати за кордон і доповідати, друкувати свої роботи. Іде зміна поколінь зараз. Відповідно до нового закону ми обираємо молоду зміну директорів інститутів.
Якщо порівнювати рівень розвитку української медичної науки зі світовим рівнем, на скільки вона відрізняється?
Я не сказав би, що українська медична наука сильно відстає. Тут різні підходи і оцінки. Відстаємо ми в матеріально-технічному оснащенні. Але є певні речі, які ми робимо краще, ніж за кордоном. Візьмемо той же інститут Амосова. Ті оперативні втручання, які вони на сьогодні роблять при серцево-судинній патології, мають смертність нижчу, ніж за кордоном. Там проводяться оперативні втручання, які не роблять навіть за кордоном. Що потрібно – тільки матеріально-технічне забезпечення. А його нема.
Щодо трансплантацій, у нас тут серйозне відставання. Їх можуть забезпечити тільки багаті країни. Саме по собі це оперативне втручання досить дороге, а потім іще й забезпечення дорогими препаратами-імуносупресорами. От зараз в питаннях бойової травми наші науковці, напевне, мають найбільший досвід. Наша академія разом із військовими вивчає і узагальнює цей унікальний, але гіркий досвід.
Які ще напрямки медичної науки у нас найбільш потужно розвинені, крім серцево-судинної?
Будь-який напрямок. Лор-напрямок, нейрохірургія, ендокринологія, гарні розробки ведуться в гігієнічних напрямках. Особливо цікавить світ чорнобильська тематика.
Зараз багато питань, потрібна Академія чи ні. На зустрічах з можновладцями, депутатами завжди розказую, що у США, на які ми зараз рівняємось, є 27 національних інститутів здоров'я. Ми взяли їхні назви і порівняли. Виявляється, назви американських інститутів і тематика їхньої роботи відповідають нашим науково-дослідним інститутам. Скажімо, Інститут серцево-судинної патології, Інститут неврології і нейрохірургії і т.д. Це державні заклади. Ці 27 американських національних інститутів здоров'я отримують 33,5 мільярда доларів на рік від держави. Наші 36 інститутів отримують 1,5 мільярда гривень.
Відповідно, якщо вчений на межі виживання, йому не до розробок?
Ні, вони розробляють. Але для чого США тримають ці інститути здоров'я? Тому що держава повинна обов'язково мати при собі певні заклади, які диктуватимуть напрямки розвитку. Наприклад, інститут інфекційних захворювань. Може керівництво держави знати, який буде грип, інфекційна патологія, які щеплення треба робити? Хтось повинен цим займатися, це має бути державна структура, що повинна чітко вміти не тільки найкраще лікувати пацієнтів, а в першу чергу допомагати створювати стратегію розвитку держави в цьому напрямку. Казати, що на наступний рік потрібні такі-от щеплення тощо. Це повинно бути обов'язково.
Я дуже радий, що, нарешті, мене почули, що без наших академічних закладів розвиватися неможливо. Ми ще порахували, що дають академічні заклади державі. Є так звана вартість людського життя. За кордоном вона набагато вища. Люксембург оцінює в 3,3 мільйона євро вартість людського життя, Австрія – у 2,4 мільйона євро, 2,3 мільйони євро – Німеччина.
Це – вартість життя одного громадянина?
Так. Якщо людина гине, то держава втрачає от таку суму коштів. Поляки оцінюють людське життя в 1,2 мільйона євро. Колись я для себе сів і прикинув. Якщо порахувати вартість життя пересічного українця, а у нас, на жаль, не такі умови, як в Європі, ми живемо гірше за поляків, то умовно ціну життя українця оцінили б в один мільйон євро. Я вважаю, що життя людини безцінне і життя українця не дешевше за життя європейця. Ці цифри просто взяті для підрахунку, враховуючи сучасний економічний стан в Україні. Порахували: за рік нашими закладами було зроблено 81 тисячу найскладніших оперативних втручань. Не всі з них складні, такі як видалення апендиксу чи жовчного міхура, хоча це теж рятує життя. Але такі, як інфаркт міокарда – не провели би, людина померла би. Розрив аневризми головного мозку чи аневризми дуги аорти – людина стовідсотково померла би. Беремо половину – 40 тисяч операцій. І за врятованих 40 тисяч життів за рік отримавши 1,5 мільярда гривень, умовно, ми дали майже півтора трильйона гривень потенційного прибутку державі, зберігши життя цих громадян. То потрібна Академія чи ні? Потрібна, бо вона реально рятує життя наших людей і творить медичну науку у надзвичайно складних умовах.
Що потрібно, щоб медична наука розвивалася активніше?
Повернутися обличчям до Академії. Зрозуміти її і покращити фінансування. Хочете розвивати медицину, науку — вкладайте гроші. Тоді буде обладнання, реактиви, зацікавленість науковців, і гарні результати, і лікування, і наука. Звідки будуть ці кошти? Треба отримувати із різних джерел. Але основне джерело – держава, бо це її громадяни, які віддають своє життя, працюють і платять податки, і ці громадяни готові навіть в найскрутніші дні творити і боротися за свою державу.
Всі фото: Едуард Крижанівський