Волонтери, як завжди, були першими у цьому питанні і створилося два напрямки їхньої роботи: професійні психологи і психотерапевти на волонтерських засадах працюють у госпіталях з тими бійцями, які потребують допомоги і другий – створилися волонтерські центри психологічної допомоги, в які може звернутися кожен бажаючий.

Зараз до цього питання поступово долучається держава і намагається впроваджувати такі центри на всеукраїнському та обласних рівнях.

Чому бійці не поспішають звертатися до психологів

Проте, як показує практика, ані перший метод, ані другий не користується широким попитом. У чому ж справа? І чому бійці, які повертаються з війни з покаліченою психікою не поспішають бігти до психологів і що з цим робити, бо це питання все ж потребує вирішення.

Не варто проводити соціологічних досліджень, щоб зрозуміти очевидну річ – бійці не вважають себе психічно нездоровими, тому і не хочуть йти по допомогу. До того ж, навіть ті, хто відчуває потребу професійної підтримки у більшості випадків не вірять, що ці люди можуть їм допомогти. Відверто кажучи, вони не розраховують навіть на розуміння з боку психологів та психотерапевтів, не кажучи вже про результативність таких методів.

Іноземний досвід

Колеги-психологи з інших країн, які вже були вимушені пережити посттравматичний військовий синдром дають українцям поради і навіть долучаються до активної роботи у цьому напрямку.

Всі вони в один голос кажуть, що у такій ситуації не може бути єдиного рецепту, тут потрібен індивідуальний підхід і з цією категорією населення навряд чи зможуть працювати цивільні психологи та психотерапевти.

Тож залишається наступний варіант – готувати психотерапевтів-реабілітологів з тих, хто відчув на власній шкурі – що таке війна. Саме так вже працюють в деяких містах на Західній Україні. Зокрема датські колеги допомогли українським волонтерам організувати курси для ветеранів АТО, на яких вчили хлопців надавати професійну психологічну допомогу своїм побратимам.

Дійсно, такий підхід має свої переваги.

Як бійці психологічно допомагають побратимам

Коли бійцям надають допомогу їхні ж побратими, то створюється відчуття повного порозуміння. Справа у тому, що бійцю набагато легше пояснити всі свої проблеми тому, хто сам пережив війну, аніж людині, яка навіть не знає нічого про те, що насправді відбувається на фронті. Тобто ці люди розмовляють однією мовою і в них немає бар’єру непорозуміння.

Про деякі речі бійці просто соромляться розповідати цивільним, бо переконані, що ті не знають, як вирішувати деякі делікатні проблеми. І тут знов важливим є фактор присутності в аналогічних ситуаціях коли військовий, який пройшов ці тренінги, допомагає своєму побратимові, то він може власним прикладом продемонструвати те, що всі проблеми можна вирішити. Тобто власний приклад успішної реабілітації є більш ефективною мотивацією, аніж будь-які переконання цивільних психологів.

Тільки в таких умовах реабілітація може принести результат, бо саме невеликі групи бійців дають їм змогу відчути себе серед людей, разом з якими вони були на війні. Як кажуть західні психологи, ветеранам війни важливо відчувати, що вони не одинокі, що є ще такі самі люди, як і вони. До того ж дуже важливою у таких випадках є групова терапія, яка дає змогу щось робити разом, розраховувати один на одного, так само, як вони це робили на війні.

Самі ж бійці, які вже стали тренерами з психологічної реабілітації, розповідають, що такий спосіб дійсно допоміг їм, і може допомогти іншим. Бійці розповідають, що після війни є багато речей, які ти вимушений переживати "в собі", але не можеш розказати ані дружині, ані батькам, ані близьким друзям. Такі речі можуть зрозуміти тільки ті, хто бачив війну на власні очі. І тут теж у нагоді саме спілкування з побратимами. Бо іноді достатньо навіть просто виговоритися і розповісти про всі свої страхи, а далі реабілітація стає легшою і простішою.

Таким чином дійсно можна зробити висновок, що наразі найбільш ефективною є психологічна реабілітація бійців самими ветеранами, які пройшли спеціальну підготовку. До того ж саме така спільна робота може допомогти у вирішенні багатьох проблем бійців у майбутньому: наприклад запобігти алкоголізму, невмотивованим проявам агресії, наркоманії та випадкам самогубства.