Боєць батальйону МВС: У високодуховних військах Росії я капеланів не бачив

Про те, як працюється військовим психологам, як потрібно змінювати систему психологічного супроводу українських бійців і що для кожного батальйону означає присутність капелана, в інтерв'ю сайту "24" розповів військовий психолог, боєць батальйону МВС спеціального призначення "Київщина", капітан Андрій Козінчук.

Ви говорили, що домоглися, щоб у батальйони в якості психологів не включали незрозуміло кого. Незрозуміло хто — це як?

Тут треба уточнити. Не можу сказати, що я домігся. Я підняв про це питання, але воно ще не вирішене. Я просив, щоб на посаду психолога призначали людину із закінченою вищою психологічною освітою, у якої є спеціальність — або медичний психолог, або кризовий.

Або військовий?

У МВС це не можливо. Військових психологів не вистачає на Міністерство оборони. Ті психологи, які є в МВС — це люди, які мають вищу психологічну освіту МВС, підготовлені для роботи там. Кримінальні психологи, наприклад. Там немає кризових психологів. Це не вина міліціонерів. Просто ніхто не віщував у 2009 році, коли був набір на навчання, що Росія вирішить йти вперед.

Міністерство оборони випускало військових психологів. Я є випускником Міноборони — психолог з військовою освітою, з багатим практичним і бойовим досвідом. При цьому я все одно вважаю, що мій рівень підготовки не достатньо високий. Тому дуже хочу вчитися. Але у нас немає людей ... Не те, що б у нас не було викладачів, у нас немає викладачів з багатим досвідом. Тому я б хотів повчитися у тих людей, які ним володіють — з Америки, Данії, Англії.

Тут ми переходимо до питання міжнародного обміну досвідом і практиками. Такий процес зараз в Україні взагалі існує?

Він є, але на формальному рівні, який не може задовольнити запит. Уявіть, що приходить запит, в якому зазначено: "Ми, Латвія, готові вам допомагати, давайте нам фахівців". Які фахівці туди поїдуть, ті які працюють в батальйонах, або ті, які наближені до людей, що здійснюють відбір?

"Зверху" не можуть дати практичних рекомендацій, тому, що вони нічого не знають про війну

Найімовірніше — наближені.

Не хочу саме так говорити, але це те, що я відчуваю. Мені здається, що це буде так.

Я зустрічався з чудовими військовими психологами, які працюють в АТО, з волонтерами-психологами, які там працюють. Вони шикарні люди! Але їм не дають умов для розвитку. Це ж не вартує грошей, не треба витрачати якусь базу. Це гуманітарна сфера. Ми спілкуємося з міжнародними психологічними організаціями, які кажуть: "Вау! Ми б хотіли ще й у вас повчитися!". При цьому ми хочемо вчитися у них. Тобто, контакт налагоджений. Дайте нам процедуру. Але на даний момент, принаймні — в МВС, такого точно немає.

Як зараз виглядає ситуація з психологами в батальйонах МВС?

Батальйони МВС домоглися того, щоб психологи у них були. Це людина, яка працює з особовим складом. Вона бере участь в діагностиці людини. У моєму батальйоні командир запропонував мені працювати ще на етапі підбору персоналу. В інших батальйонах, мені здається, такого немає. Крім того, психолог — це людина, яка виконує команди зверху і заповнює табличку, де зазначено, скільки консультацій вона провела на місяць. Тобто, там, "нагорі", хочуть знати, що вона робила кількісно, а не якісно. Ті рекомендації, які там є зараз — вони МВДшні, а не військові. Вони дуже формалізовані, а повинні бути - практичними. "Зверху" не можуть дати практичних рекомендацій, тому, що вони самі нічого не знають про війну. Але їм здається, що вони знають.

Тому виходить, що психолог наданий сам собі. Якщо він розумний, освічений у питаннях військової психології, з досвідом війни, знає, що робити - це - "Вау! Супер!". А якщо це недавній випускник, у якого немає практичних знань, він побував на одному тренінгу, і йому здається, що потрібно робити ось так от? Людина повинна пройти купу тренінгів, щоб вибрати свій метод роботи. Потрібно проходити спеціалізацію. Це повинен бути формат навчання-практика-навчання-практика-навчання-практика-навчання. Системи навчання у нас немає. Психологи надані самі собі, інтуїтивно вони багато речей роблять правильно.

Відповідно, виходить, що проконтролювати їх роботу на професійному рівні теж немає кому?

Швидше за все, Ви праві. Я не готовий зараз сказати однозначно так це чи ні.

Тут важливий не стільки контроль, скільки координація цих людей. Коли я був волонтером Психологічної кризової служби, ми починали з етапу підготовки підрозділів. Приїжджали на базу підготовки, спілкувалися з бійцями, проводили психопросвіту, розповідали, які є реакції, що і коли може бути. Тому що, коли людина знає про психологічні процеси всередині себе — у нього підвищується опір до травми. Якщо ви порізали палець, ви знаєте, що потрібно робити — зупинити кров, продезінфікувати, заліпити пластиром. У психології працює схожий механізм. На наступному етапі ми поїхали з ними в АТО і щось робили з ними на місцях. Зараз ми займаємося процесами реабілітації.

В цілому, на офіційному рівні я жорстко не задоволений організацією психологічного супроводу. У Міністерстві оборони намагаються це зробити інтуїтивно і більш-менш правильно. У МВС такого взагалі немає.

На війні немає різниці між батальйонами. Вона є в Києві

Де психологам складніше працювати — у батальйоні МВС, Міноборони або в будь-якому іншому батальйоні?

Різниці в роботі немає. На війні, в зоні АТО, немає величезної різниці між батальйонами. Крім форми, озброєння, якихось внутрішньосоціальних інтересів вони нічим не відрізняються. Цей стан війни. Немає такого там, що завдання міліціонера перевіряти документи, а стріляти він не повинен.

У Києві ж є велика різниця роботи в батальйоні МВС і Міноборони.

У чому вона полягає?

В бюрократичних і функціональних речах. Міністерство оборони буде вимагати одного, МВС — абсолютно іншого. Не можу сказати, що там краще або гірше. Просто інакше. Моє враження таке, що і там, і там ми повинні робити якісь бюрократичні речі, роздруковувати гори паперів. Тобто, робити що завгодно, але тільки не працювати з людьми. Тобто, в жодному документі не можна прочитати такого, що "психолог не може працювати з людьми", ні. Але він поставлений у такі умови, що лакмусовим папірцем його результативності є не стан людей, а папери.

Це тому, що в керівництві сидять бюрократи? Вони ж звикли оцінювати результат за кількісними характеристиками, а як порахувати якість роботи психолога - для них загадка...

Ви маєте рацію. "А судді хто?".

Для психологів потрібна людина, яка зможе адекватно оцінити їх роботу, супервізор. Але не кадровик. У МВС психологи підпорядковані кадрам. Якому кадровику цікаво психологічний стан бійця? Йому цікаво, щоб всі звіти акуратно стояли в течках в алфавітному порядку, і бажано, щоб при цьому витримувалася хронологічна складова. У Міноборони психологи підпорядковані службі по роботі з особовим складом. А в Америці, наприклад, вони взагалі до медицини відносяться. Мені здається, це ще логічніше. Мені б хотілося змінити і у нас цю систему. Словом, "у мене є мрія".

Ви можете озвучити головні п'ять моментів, які потрібно було поміняти в системі ще вчора?

Перше. Нам треба впровадити мету роботи психолога. Тільки здається, що це дурне питання - прописати очевидні речі, на зразок того, що він має працювати з людьми запобігати травмуванню або пом'якшувати травму. Але цього немає. Зараз мета роботи психолога — створення купи папірців.

Друге. Потрібно впровадити професійне навчання психолога. Перш, ніж лікар скаже, що він лікар, а не студент або інтерн — пройде багато років. Це нормально. Психологам потрібно те ж саме.

Психологам зараз є де навчатись?

Є. Є різні фонди, які запрошують в Україні таких "рок-зірок" психології. Але потрібні умови. Військовий психолог не може сказати: "Комбат, у мене тут конференція в Києві. Можна я на тиждень злітаю?". Так не може бути. Умови потрібні.

Повертаємося до пунктів змін. Освіта — це було друге. Третє?

Третє. Необхідно змінити підпорядкованість. Не може психолог нікому не підкорятися. Він має кимось координуватися, розуміти алгоритм своєї роботи.

Потім піднімається питання про етапність: підготовка, супровід, реабілітація. Це не може бути відомча штука. Це повинна бути мильтидисциплінарна команда. Потрібен єдиний організм. Люди можуть бути одні на етапі підготовки, які чудово читають лекції. Супровід — це ресурсні люди, які мислять у стилі "На війну, так на війну. Я поїхав!". На реабалітіації повинні бути високоосвічені люди, які знають до чого вони йдуть. Але між цими етапами повинна бути комунікація. На етапі підготовки - було те і те; на етапі супроводу — це і це. Таким чином, ті, хто працює на етапі реабілітації, отримують повну картину і починають з нею працювати. Зараз же психологи отримують бійців з якимись дивними симптомами, які вони самі намагаються діагностувати, потім самі це лікують. Це страшні речі! Якщо в Міністерстві оборони хоча б знають про існування цих проблем і йдуть до їх вирішення, то в МВС я такого поки не побачив.

У російській армії - у них там "скрєпи" і так далі - я капеланів не бачив

Інститут капеланства. Знаю, що є батальйони, де немає психологів, але є капелани. Це рятує?

Я можу бути атеїстом, але, будучи психологом, розумію, що якщо солдат прийде не до мене, а до капелана, розповість йому про те ж, що його хвилює, скине з себе цей тягар — місія виконана. Головне, щоб людина виговорилась. Мені було дуже приємно, коли капелани попросили психологів провести з ними заняття, тому що їм були необхідні наукові знання. Ми дуже круто з ними співпрацюємо. Є підрозділи, де є і психолог, і капелан, і вони працюють в одній упряжці.

А якщо немає ні того, ні іншого?

Це жахливо. Але все одно воїни інтуїтивно будуть робити те, що їм необхідно. Вони будуть говорити з лідерами думок, авторитетами підрозділів, старшими людьми. Є таке поняття — "активне слухання". Це люди, які вміють слухати і приймати співрозмовника, поважати його.

Не всі люблять психологів, і я їх розумію. Так що інститут капеланства - це дуже важливо. До речі, в тій же російській армії, яка дуже високодуховна - у них там "скрєпи", релігійність і так далі — у їхніх військах я капеланів не бачив.

Читайте також другу частину інтерв’ю: Боєць батальйону МВС: Нам видали аптечку з пінцетом і гребінцем для брів

Читайте також: 23 поради військових психологів сім'ям бійців АТО