На початку березня – 34-річний молодий чоловік. В обох випадках рідні, скоріше з відчаю через відсутність можливості трансплантації серця в Україні, ніж із тверезим розрахунком, продовжували шукати порятунку. І виявилися правими.

Читайте також: Аритмія: чому серце б'ється неправильно, коли це небезпечно і що з цим робити

Після ретельного обстеження нашими кардіологами-клініцистами та уточнення діагнозів стало ясно, що і в першому, і в другому випадку хірургія серця не просто можлива – вона дасть кращий результат і прогноз, ніж трансплантація. Обидві операції пройшли успішно, ми не помилилися, приймаючи рішення. Постає резонне запитання: чому пацієнти, яких можна врятувати без пересадки серця, опинилися в списку тих, хто потребує трансплантації – складного, небезпечного, не завжди ефективного, але завжди дороговартісного втручання, яке, до того ж, не проводиться в Україні?

Ще більше роздумів підкинула робота, якою я почав займатися кілька місяців тому, ставши на доброчинних засадах членом групи експертів МОЗ, що розглядає документи пацієнтів для включення їх у лист очікування на трансплантацію серця. Побачене приголомшило: більше половини пацієнтів потребують або іншої операції на серці, тобто хірургії власного серця, а не пересадки, або взагалі просто корекції медикаментозного лікування.

З яких причин вони опинилися серед кандидатів на трансплантацію? На операцію, до якої у всіх розвинутих країнах підходять вкрай виважено і обережно, де, на відміну від України, і більш високий рівень медицини, і впорядкована законодавча база, і розвинутий інститут донорства, і, зрештою, кращі матеріальні статки.

Візьмемо Великобританію, країну з однією з найкращих кардіохірургій світу. Знаєте, скільки там проводять пересадок серця в рік? Усього близько 200 на 65 мільйонів населення. Тоді як інших операцій на серці – більше 97 000. Загалом щороку у світі виконується приблизно тільки 6000 трансплантацій серця, з них 3000 – у Штатах, 2500 – у країнах Європи. І як не важко зрозуміти: мала кількість – не тому що чогось бракує. Мало, тому що діє зважений підхід, підсилений міжнародними протоколами лікування серцевої недостатності, у тому числі в термінальній стадії.

Кількадесятилітній досвід трансплантації серця (пересадки почали проводити з 1967 року) допоміг визначити чіткі показання для заміни серця донорським органом – виключно у випадках термінальної стадії серцевої недостатності і якщо неможливе застосування будь-якого іншого методу.

Читайте також: Скільки коштує хірургія в Україні та Європі: цифри і факти

Чому сучасна кардіохірургія в питанні трансплантації є обережною?

Тому що навіть у найкращих клініках планети під час трансплантації серця та протягом першого року після операції помирає майже кожен сьомий пацієнт. Тобто ранній ризик – 15 %. А потім ще +5–10 % щороку. Аналіз 100 тисяч операцій, а саме стільки пересадок проведено у світі, починаючи з 1982 року, коли був створений реєстр операцій трансплантації серця, показав, що навіть при найкращому лікуванні і найкращому супроводі після трансплантації серця, протягом перших 5 років помирає кожен третій-четвертий пацієнт, протягом 10 років – кожен другий. А якщо взяти трансплантацію органокомплексу "легені – серце", очікувана середня тривалість життя після операції взагалі 3 роки. І це ми вже не говоримо про низьку якість життя хоча б через те, що необхідна постійна імуносупресуюча терапія, яка "вбиває" всі органи.

Ось чому всюди в цивілізованому світі трансплантація серця вважається доцільною, лише коли інші методи лікування дають не більше 50 % виживання протягом одного-двох найближчих років. І для прийняття рішення використовуються численні дообстеження. Які, на жаль, у багатьох випадках не проводяться і не враховуються в Україні.

При цьому за кордоном у групу спеціалістів, яка приймає рішення про доцільність включення пацієнта в лист очікування на пересадку серця, обов'язково входить кардіолог – спеціаліст із лікування серцевої недостатності, який працює в команді з кардіохірургами. У нас теж є такі фахівці, є навіть цілі відділи в спеціалізованих інститутах, але немає великого напрацьованого досвіду трансплантації серця і всіх проблем, з цим пов'язаних.

А це відображається і на якості оцінки прогнозу різних методів хірургічного лікування, і на ефективності використання всіх можливостей медикаментозної терапії.

Чому все так невтішно?

Причин, напевно, декілька. Десь не вистачає коштів на обладнання і діагностику. Десь бракує компетенції. А десь – і бажання щось змінювати і впроваджувати кращий міжнародний досвід. Тим більше, що в нашому суспільстві склалося дещо хибне уявлення про результати трансплантації серця: вона сприймається здебільшого занадто оптимістично. Так, є ситуації, коли донорське серце рятує і подовжує життя, але якщо є шанс максимально витягнути резерви рідного серця, треба зробити все можливе для цього.

З чого почати лупати цю скалу? Зараз я поки можу сказати одне: я готовий продовжувати розглядати документи та консультувати тих тяжких пацієнтів, які чекають на умовну трансплантацію серця. Ймовірно, досвід допоможе мені побачити в їхніх результатах обстежень той шанс на порятунок, якого не було помітно раніше і на який так чекають і вони, і їхні родини.

Автор: Олександр Бабляк, керівник Центру кардіохірургічної допомоги ММ "Добробут"

Читайте також: Мініінвазивна кардіохірургія в дії: які операції на серці вже проводяться з міні-доступу