Мовчати (не) заборонено: чи повинні постраждалі від насильства ділитися цим публічно

Незалежно від того чи це фізичне, психологічне, сексуальне насильство чи будь-яке інше, його наслідки можуть бути катастрофічними. В багатьох випадках постраждалі від насильства не хочуть, чи не можуть розповідати про те, що з ними сталося. Їхнє рішення необхідно поважати й розуміти. 24 Канал разом із психологом вирішили проаналізувати цю складну, без сумніву, тему. 

До теми Вбивали цивільних і ґвалтували жінок: окупант зізнався про звірства під час відступу з Лимана

Чому постраждалим важко говорити про те, що сталося

Існує декілька причин, чому постраждалі від насильства можуть не бажати розповідати про те, що з ними сталося. Детальніше про це 24 Каналу розповів кризовий психолог, експерт з гендерного та гендерно зумовленого насильства, автор науково-популярного блогу та популяризатор наукової психології Олексій Удовенко.

Як зазначив експерт, розповіді про пережите насильство можуть нашкодити людині, якщо це відбувається насильно або ж за певного тиску. Коли постраждалі проговорюють те, що з ними відбулося, факт насильства стає більш реальним в очах потерпілої людини.

Це означає, що людина, яка до цього не проговорювала, проговорювала недостатньо або не доопрацьовувала цей досвід і не може з ним примиритися, скоріше за все, зазнає так званої психологічної ретравматизації. Тобто, психологічна травма буде, так би мовити, зачеплена і створена нова травма, пов'язана з проговоренням,
– зазначив психолог.

• Суспільний тиск та стигми (стереотипи, певні уявлення суспільства про те, що відбулося) можуть формувати певні страхи у людини, що ділиться своїм травматичним досвідом. Постраждала людина може боятися зустрітися з осудом, особливо, якщо сама себе часто засуджує. Найважливіше – дати такій людині розуміння того, що це не її провина.
• Через певні психологічні особливості й через те, що диктує суспільство, часто постраждалі беруть на себе відповідальність за те, що сталося. Тому надважливо продемонструвати безпеку і дати відчути людині, що в неї все під контролем: вона може говорити про те, що хоче та не говорити про те, що викликає дискомфорт.

Існує поширений стереотип про те, що постраждала людина "сама спровокувала", "сама винна". Експерт зазначає, що такі стигми є частиною токсичного патріархату.

Окрім навіювань суспільства, людина сама психологічно намагається нормалізувати те, що відбулося. Насильство — це жахлива травма, однак мозок намагається до цього адаптуватись і зробити нормальним, тому трапляються випадки, коли постраждалі намагаються виправдати насильника в своїй голові. Саме тому, вкрай важливо проговорювати слова підтримки й, звісно, звернутися до фахівців за допомогою.

Чи зобов’язані люди, що пережили насильство, ділитися цим публічно

Кожна людина в праві вирішувати сама, хоче вона розповідати про те, що відбулося, чи ні. Якщо постраждала особа готова про це говорити – це дуже добре, адже чим більший розголос цієї теми, тим легше буде людям, які опинилися в схожій ситуації.

Зверніть увагу! Коли в інформаційному просторі підіймають тему насильства, зокрема сексуального, і наголошують, що в будь-якому випадку винен кривдник, жодне насильство не є "спровокованим" і не може бути виправданим ніякими відмовками, – це знищує стереотипи, породжені патріархальними установками, й дає можливість постраждалим відчути, що їхньої провини в цьому немає.

При цьому варто пам'ятати про ризик ретравматизації (повторної травматизації), тому категорично не можна тиснути на людину, що вирішила розповісти свою історію.

Як не перейти особисті кордони людини, ставлячи запитання, дотичні до чутливої теми

Психолог Олексій Удовенко пояснює, що для того, аби не перейти чужі кордони, достатньо превентивно перепитати людину, чи хоче вона відповідати на ті, чи інші запитання. Звісно, ніхто не може передбачити реакцію, проте кожен може уточнити, чи комфортно буде про це говорити.

Ми не можемо знати, що є більш травмуючим, а що менш травмуючим, але ми можемо поставитись із розумінням. Ми можемо запитати, чи хоче людина про це говорити. Ми можемо запитати, чи комфортно їй говорити на певні аспекти цієї теми. Наприклад, про сам акт насильства, чи з ким це було, чи як це відбувалось, чи вона хоче про це поговорити. Спочатку запитати, чи взагалі доречно це, чи людині "окей" і після цього вже можна ставити запитання або не ставити їх. Тож, перш за все, у цьому питанні найважливіше – це слова, 
– додає експерт.

Також однією з порад психолога є застосовування так званого "Я-повідомлення". Тобто, формулюючи запитання, зміщувати акцент на себе – "Мене хвилює ось це…", "Чи можу я поставити тобі таке запитання…" і таке інше.

Постраждалих можна питати про все, на що вони погодилися відповідати. Важливо створити максимально комфортні умови для людини, щоб вона почувалася у безпеці й контролювала ситуацію. Для цього можна поставити якомога більше уточнень перед тим, як перейти безпосередньо до самого спілкування і відповідей на запитання.

Як допомогти людині, що пережила насильство

Людина, яка пережила будь-яку форму насильства, з великою ймовірністю потребує психологічної допомоги фахівця. Водночас пересічна людина може висловити слова підтримки та співчуття.

Також вкрай важливо створити безпечний простір, де людина матиме змогу відмовитися відповідати на некомфортне для неї запитання. Однак, звертаємо увагу на те, що допомогти може лише фахівець.

Близькі можуть запропонувати свою допомогу в пошуку спеціаліста, однак у жодному разі не потрібно тиснути на людину, а дати їй можливість самотужки приймати рішення.

Кодекс містить загальні етичні правила та базові стандарти, яких варто дотримуватися тим, хто збирає чи відтворює інформацію про постраждалих від сексуального насильства. Після початку повномасштабного вторгнення Кодекс Мурад переклали українською.

Ключові принципи Кодексу:

• Вбачати в особах, які пережили сексуальне насильство, особистості. Мовиться про те, щоб з повагою ставитися до людини, яка зазнала насильства, уникати власних припущень, не дискримінувати та ставити в пріоритет її безпеку.
• Поважати право людей, що пережили сексуальне насильство, на контроль ситуації. Для цього не варто звертатися неочікувано, поважати їхній вибір, підтримувати та не тиснути.
• Бути відповідальним та зберігати доброчесність. Ставитися до людей, що пережили сексуальне насильство, з розумінням та ввічливістю, дати можливість самотужки приймати рішення про надання чи не надання інформації, не допускати упереджень та не стигматизувати, нести відповідальність за свою роботу.
• Створювати користь або не робити взагалі. Визначити, чи принесуть зібрані дані користь та, чи не нашкодять іншим.

Повну версію перекладеного Кодексу Мурад можна знайти за посиланням.

Словник толерантної лексики: як правильно говорити на тему сексуального насильства

При розповідях про постраждалих від насильства важливо використовувати терміни, які не дискримінують та не навішують ярлики. Ось невеличкий словник лексики, яку варто використовувати, коли обговорюємо цю тему:

• Потерпілий/потерпіла або постраждалий/постраждала від насильства – такий термін дозволяє не вішати на людину ярлик “жертви”.

• Людина, що пережила насильство – також вказує на те, що відбулося, однак не містить жодного емоційного забарвлення чи оцінки.

• Насильство, а не насилля – Слово “насильство” описує конкретну дію чи поведінку, яка завдає шкоди іншій людині. Водночас “насилля” – більш абстрактний та розмитий термін, який не відображає реальну ситуацію.

Використовувати правильні терміни необхідно, адже це може впливати на те, як ми сприймаємо та розуміємо проблему насильства. Крім цього, зазначимо, що людина, яка пережила сексуальне насильство, ймовірно, відчуває багато різних емоцій, тому використання емпатичних фраз при розмові слугуватиме додатковим проявом підтримки та розуміння.

Наголосимо, що постраждалі від сексуального насильства не зобов’язані розповідати про те, що з ними трапилося на загал. Кожна людина має право вибирати, що вона готова говорити про пережитий досвід і чи взагалі хоче це робити. Найкраще, як може допомогти суспільство, аби не нашкодити – ставитися з розумінням і поважати вибір людини.