Українці звикли до війни: чому це нормально, хоч і небезпечно

23 січня 2023, 18:27
Читать новость на русском

Тривалість повномасштабного вторгнення Росії в Україну наближається до позначки в рік. Майже рік ми живемо в реальності, де щодня гинуть військові та цивільні, де ворог випускає сотні ракет по наших містах, а повітряні тривоги не стихають. Ми боремось за життя кожного дня, кожної хвилини.

На жаль, українці та весь світ звикають до війни з кожним наступним днем усе більше. Психологи говорять, що цей процес природній та воліють називати його – адаптацією. Але які загрози вона несе за собою? Чи нормально звикати до війни та які наслідки цього процесу для людини? Читайте в матеріалі 24 каналу.

Також на тему: Серцевий напад у дітей через вибухи: як часто це трапляється та що робити

Що таке адаптація та чому вона виникає

Існує фізіологічна реакція, що виникає у відповідь на небезпеку, травму чи загрозу для життя, – це реакція з назвою "Бий, тікай або замри". Кожна із цих поведінкових реакцій має свої переваги та недоліки. І кожна з них по-своєму ефективна, залежно від індивідуальних особливостей того, хто реагує, та стресорів, котрі викликають шокову ситуацію.

Коли людина адаптується, вона завмирає. Найчастіше така реакція спричинена втомою, апатією – відсутністю бажання робити будь-що, або, як варіант, людина зневірюється у світі та в собі зокрема.

Важливо наголосити, що звикання до війни не стосується винятково українців, а всіх людей, що перебувають у часі війні. Але природа цього процесу завжди одна. З початком війни наше життя змінилось. У перший час ми відчували дуже сильні емоції, але наша психіка не готова жити в межових емоціях постійно, тому коли війна не закінчується швидко, психіка повинна перебудовуватись,
– запевняє психолог та письменник Володимир Станчишин.

За його словами, насамперед для того, щоб продовжувати нормально функціонувати. Якби цього не було, ми б весь час перебували у високому реєстрі емоцій, який вимагає багато енергії. Тому процес звикання є нормальним і його не треба соромитись. 

Небезпеки звикання до війни

Безумовно, ця адаптація, про яку говорить психолог, має позитивну сторону, адже без неї людина перебувала б у постійному стресі. Біда в тому, що українці почали ігнорувати її негативну сторону. Надмірне звикання до війни може згодом перерости в нехтування безпекою, коли:

  • людина не оцінює реальні загрози,
  • не фокусується на ризиках,
  • може зневажати ризики та відчуває надмірну безпечність.

Пригадайте, як у перші тижні війни при перших звуках сирени ми бігли в найближче укриття. На жаль, зараз багато людей попри реальну загрозу вже навіть не поспішають у безпечніше місце. Звісно, це не стосується мешканців прифронтових чи окупованих зон, які постійно перебувають під тероризмом країни-окупантки.

Разом із тим, коли людина звикає до трагічних подій війни, вона може втратити здатність до співпереживання. Це один з механізмів психологічного захисту, коли емоції притупляються, тому не можна назвати його однозначно негативним, адже він необхідний для нашого здорового ментального стану. Проте, варто зауважити, що після перемоги емоційна чутливість повернеться як мінімум до 97% людей.

Як пережити стрес війни

  • Потрібно рутинізувати життя, щоб воно стало передбачуваним настільки, наскільки зараз не можливо. Оскільки війна – це абсолютний хаос, то саме рутина в житті допомагає нашій психіці балансувати між тими речами, які під нашим контролем і поза ним. Тому так важливо повертатись до роботи, до звичних сценаріїв колишнього життя й святкувати дні, які є важливими для вас.
  • Дбайте про своє тіло, сон і харчування. Це також допоможе не перебувати на емоційній межі, наскільки це можливо під час війни.
  • Відпочивайте. Багато що не залежить від вас, але важливо знаходити моменти, щоб перепочити від усіх подій. Маленький час для себе, щоб відновитись, пригальмувати, а тоді з новими силами далі йти. Адаптація та пошук ресурсів – ніколи не відмова від війни. Це про розуміння, що наша психіка потребує моменти наближення і віддалення, щоб бути в здоровому стані.

Ми живемо в страшний, жорстокий та завжди непередбачуваний час війни. Ми відчуваємо емоційні злети й падіння – і це абсолютно нормально. Важливо лиш знаходити баланс між адекватним сприйняттям світу та звичним і таким важливим інстинктом самозбереження.

Війна досі триває і вона не "десь далеко", а тут, у наших домівках. Тому важливо робити те, що у наших силах. Наприклад, оберіть волонтерів, до яких відчуваєте довіру і допомагайте. Не довіряєте волонтерам – донатьте на офіційні державні рахунки. Немає можливості донатити, працюйте, за вас це зроблять ваші податки. Воюйте на інформаційному фронті, для цього не потрібна мільйонна авдиторія. Якщо ви рятуєтесь за кордоном, не давайте світу звикнути до війни і постійно говоріть про Україну.

Не відсторонюйтесь. Не втрачайте свою лють. Бережіть здоров’я, психіку та вірте в ЗСУ. І тоді все буде Україна!

Авторка статті – Юлія Радченко