Війна, геноцид та окупація: чи справді страх та психологічні травми передаються у спадок

Трансгенераційна травма – широке поняття. З одного боку, це чоловік, який б'є своїх дітей, бо сам зазнавав насильства у дитинстві. З іншого боку, онука жінки, яка пережила нацистські табори, якій складно довіряти комусь, окрім найближчих людей.

Також на тему Сервізи в серванті та гарні речі на потім: що таке синдром відкладеного життя і чому він шкодить

Як травма передається у спадок 

Дані досліджень підтверджують можливість передачі травмуючого досвіду у спадок. Основне питання, на яке намагаються відповісти вчені, полягає в тому, як саме воно передається.

• Безпосередній вплив травматичної події на всю сім'ю може полягати в постійних спогадах та обговореннях події, а також його наслідків. Наприклад, мати, яка вижила в окупованому Бучі, говорить своїм дітям: "Якби не росіяни, ваш батько був би вдома живий і здоровий". Таким чином, діти стають опосередкованими учасниками події, що травмує.
• При цьому повне мовчання про те, що сталося, теж не захищає дітей від передачі травми. Воно позбавляє дітей можливості зрозуміти поведінку батьків і формує в їхньому житті аналогічні патерни уникнення та мовчання.
• Травмовані батьки часто не здатні на повноцінну емоційну близькість із дітьми. Це може призводити до того, що діти теж не вміють розпізнавати та виражати свої емоції, у них можуть бути проблеми з близкістю у дорослому віці.
• Психологічні травми батьків можуть призводити до нехтування інтересами дітей або до насильства, фізичного чи емоційного.
• Травматичний досвід може мати опосередкований вплив на сім'ю. Наприклад, біженці, жертви війни чи геноциду часто живуть у важких умовах. Бідність, необхідність для батьків багато і важко працювати – це також створює умови для формування ментальних проблем у дітей.
• Нарешті, останні дослідження вчених свідчать, що травматичний досвід може передаватися у спадок у буквальному значенні. Механізм передачі, який може бути задіяний, називається епігенетичним.

Генетичну спадковість все ще досліджують

Останній пункт поки що залишається дискусійним. Є кілька досліджень, які вказують на те, що травма може залишити хімічний слід у генах людини. Це не генетична мутація, а зміна механізму експресії гена. Тобто гени ті самі, але змінюється те, як і чому вони активізуються.

Так, невелике дослідження за участю 40 людей, що вижили в Голокості і 31 представник їхнього потомства, показало зміни в експресії гена FKBP5. Ця зміна спостерігалася і в батьків, і в дітей. Цей ген бере участь у формуванні реакції на стрес, раніше зміни в його експресії знаходили у людей, які пережили насильство або тяжкі психологічні травми в дитинстві.

Існує ще кілька досліджень, але всі вони невеликі, тому за ними поки не можна однозначно судити про те, що у передачі трансгенераційної травми беруть участь епігенетичні механізми.

У будь-якому випадку, якщо людині погано, варто прислухатися до себе та звернутися до фахівця. Крім терапії, може допомогти відкрита розмова всередині сім'ї, а також практики самодопомоги, такі як майндфулнес, медитація та фізична активність .