Синдром Плюшкіна: чому люди накопичують непотрібні речі та що з цим робити

Такі люди не довіряють нікому своїх речей – раптом викинуть! – і зрештою віддаляються від сім'ї та друзів. Синдром Плюшкіна починає розвиватися у підлітковому віці та з роками стає лише гіршим. До 30 років він починає завдавати суттєвих незручностей.

Також на тему Як перестати постійно губити різні речі: поради психологів

Іноді в будинку хордерів можна знайти не лише безліч речей, а й безліч тварин, які утримуються у неналежних умовах. До портрета хордера можна додати нерішучість, перфекціонізм, схильність до прокрастинації та дезорганізацію. Деякі люди усвідомлюють, що їхня поведінка ненормальна, а інші цього не помічають.

Синдром Плюшкіна – це хвороба?

Раніше синдром патологічного накопичення вважався підтипом обсесивно-компульсивного розладу (ОКР). Однак пізніші дослідження показали, що хордери не завжди мають симптоми ОКР або інших ментальних розладів.

В останній версії діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів – DSM 5 – синдром патологічного накопичення виділили як самостійне захворювання. При цьому воно все ще входить до спектра обсесивно-компульсивних розладів.

Причини патологічного накопичення

Чому розвивається синдром Плюшкіна – поки що відкрите питання. Іноді накопичення може бути симптомом іншого захворювання – депресії, шизофренії або ОКР. Нагадаємо, що синдром патологічного накопичення може бути самостійним захворюванням. Воно може бути пов'язане з тим, що:

• Дитинство хордера припало на дефіцит: не було навіть необхідних речей, тож у дорослому віці викидати щось страшно. Аж раптом потім не буде?
• Або навпаки: людина виросла в сім'ї, де практикують патологічне накопичення. Такій людині не було де навчитися пріоритезувати речі та зберігати їх організовано.

Тригером синдрому Плюшкіна часто стає сильний емоційний стрес.

Лікування синдрому Плюшкіна

Важливо пам'ятати, що хордери – це не ліниві люди, а люди з ментальним розладом, яким потрібна допомога, а не осуд. Через брак місця у квартирі їм важко готувати та прибирати, страждає їхнє соціальне життя, вони часто почуваються ізольованими та самотніми.

Терапією першої лінії при лікуванні накопичення вважають когнітивно-поведінкову терапію. Дослідження показують змішані результати – інакше кажучи, комусь допомагає, а комусь не дуже.

Іноді до лікування включають терапію антидепресантами. Вони можуть бути ефективними у тих випадках, коли патологічне накопичення пов'язане з іншим спорідненим захворюванням, наприклад, тривожним розладом.