"Я тебе туди не посилав": інтерв'ю з психологинею про те, як ми повторно травмуємо військових

Про те, як зрозуміти, що ви більше "не стягуєте" і як не провалитись у пащі війни – розповіла психологиня ГО "Психологічна підтримка та реабілітація "Вільний вибір" Наталія Стадніченко в інтерв'ю 24 Каналу . 

Дивіться також Життя як пастка, свобода – на війні: військовий психолог про синдром постфронтового знецінення

Чому військовим потрібна психологічна реабілітація

Коли ми говоримо про психологічну реабілітацію військових – це досить обширно звучить. Що насамперед вона передбачає? І чи усі, хто був на фронті, її потребують?

Психологічна реабілітація військових – це комплекс заходів, які насамперед спрямовані на відновлення і функціонування фізичного і психологічного здоров'я.

Це діагностика, установка лікувальних цілей. У ході реабілітації вибираємо комплекс заходів для відновлення. На початковому етапі встановлюємо, яку симптоматику маємо.

• Спершу – працюємо над симптомами, які впливають на зниження якості життя.
• А далі – реабілітація, яка передбачає комплекс медико-психологічних заходів.

Мета – відновлення: щоб людина могла якомога повніше використовувати свій фізичний і психологічний стан. Аби він менше її обтяжував, натомість людина була здатна ставити життєві цілі та досягати їх. 

Як сприяти тому, щоб більше військових, ветеранів, ветеранок звертались по психологічну допомогу. І чому це важливо – передусім для самих військових і загалом для суспільства?

Якщо говорити про те, хто потребує психологічної допомоги насамперед, то зазвичай це ті, хто має фізичну і психологічну симптоматику, погіршення психічного здоров'я, з різними ступенями вираженості – від певної тривожності та порушень сну до тривожно-компульсивних розладів, посттравматичної симптоматики та решти.

Бажано, щоб по поверненню усі військовослужбовці проходили скринінг і медико-психологічне обстеження. Від того наскільки цей етап буде вирішено, залежить наскільки стан людини буде її обтяжувати надалі та визначатиме, як вона займатиметься життєвими цілями. Симптоматику можна стабілізувати у відносно стислі терміни. З допомогою фахівця це буде точно швидше, аніж без. 

"Я тебе туди не посилав": що таке повторна травматизація 

З розмов із військовими, на вашу думку, що їх непокоїть найбільше? З чим найважче змиритись після повернення з фронту?

У контексті, що непокоїть найбільше: відчуття різності щодо цивільного суспільства, забута норма, як це узагалі бути у цивільному житті; найважче змиритись із несправедливістю і коли відбувається повторна травматизація через міжособистісні відносини.

Війна дуже впливає на відчуття довіри, коли людина повертається із зони ведення бойових дій і, наприклад, у маршрутці водій їй каже "я тебе туди не посилав" – це як повтор попереднього досвіду: люди загрозливі, людей краще обходити стороною. Саме через це у військового може сформуватись думка "краще будувати своє життя окремо від суспільства".

Відповідно, виникає розчарування і конфлікт:

• З одного боку – розуміння своїх мотивів, чому я обрав рішення взяти на себе цей ризик протистояти російській армії.
• З іншого боку – нерозуміння і зранення, біль від того, що суспільство не цінує цей ризик. І неможливість знайти комфортного способу бути з цим, співіснувати й тим більше будувати життя у цьому середовищі.

Так ми втрачаємо чималу частину людей для співжиття в суспільстві.

"Чекати – це енергозатратно": поради, як бути рідним військових

Як рідні можуть допомогти військовому повернутись до цивільного життя. Особливо, якщо йдеться про тимчасове повернення, як от під час відпустки?

Рідні мають бути відкритими до військовослужбовця. Нема ніяких технік, це працює як підтримка людських стосунків.

Ми можемо "вкладатись" у якість цих стосунків: повинні бути готовими бачити, що відбувається з близькою людиною, що вона переживає, навіть якщо ми не сповна її розуміємо. Адже це може бути заважко, людина може бути не готовою розповідати усе повністю. Наскільки це можливо, "бути в доступі" і шукати комфортні варіанти для зв'язку. 

Визначити наскільки іншій людині комфортно "бути на контакті": один раз в день, раз в три доби, чи, якщо так складаються обставини, підтримувати зв'язок через побратимів.

І пам'ятати, що чекати – це енергозатратно, а тому дбати й про свій стан.

ПТСР, порушення сну, смуток: які найпоширеніші наслідки війни

Чи дуже змінився стан військових після повномасштабного вторгнення, якщо порівнювати зі станом військових, які були в АТО/ООС?

Якщо порівнювати з АТО, ООС, то зараз зовсім інша інтенсивність бойових дій, загальний рівень травматизації набагато вищий – випадків, коли є загиблі чи поранені, значно більше. Натомість набагато менше можливостей для відпочинку, а це прискорює вигорання військових і втому від бойових дій.

Зазвичай, коли наростає втома, знижуються захисні механізми до опірності, з'являється більший відсоток симптоматики. 

Увага! Симптоматика вигорання може бути різною. Це не обов'язково посттравматичний стресовий розлад. Важливо пам'ятати, що ПТСР – це діагноз, який встановлює психіатр. І він буде орієнтовно у 15 – 20 % людей.

ПТСР – не найбільш поширений наслідок травматичних подій. Він специфічний щодо травми – це так. Йому характерний відбиток травми – так. Але він не найбільше поширений. А якщо говорити про найпоширеніші, то це про виснаження, депресивну і тривожну симптоматику, порушення сну, зловживання речовинами.

Інтенсивність бойових дій, інтенсивність травматизації, різнорідність характеру цієї травматизації, а ще й неспокій за близьких – усе це неабиякий травматичний тиск на військовослужбовця. Тому так, є суттєві відмінності між періодом АТО /ООС і повномасштабною війною.

"Проблема сама не зникне": куди та коли звертатись бійцю по допомогу

Як військовим зрозуміти, що йому чи їй потрібна допомога. Куди звернутись? На що вони можуть розраховувати? 

Зазвичай ми розуміємо, що щось змінилось, або щось дошкуляє. Чи близькі, які бачать нас регулярно зауважують, що є певні зміни. І ми відчуваємо, що ці зміни не є функціональними – намагаємось їх вирішити якийсь час, але нам не вдається. Це є ознаками того, що час звернутись по допомогу.

Найчастішими сигналами є: порушення сну, дратівливість, відчуття виснаження, браку сил, складність керувати тривогою і гнівом, може бути зловживання речовинами, конфліктність.

Якщо ці симптоми – це наслідки контузії (посткомоційного синдрому), що теж є дуже поширеним явищем в поточних умовах, адже, мозок є одним із найбільш вразливих органів. Людина при цьому може відчувати запаморочення, головні болі, нудоту, погіршення пам'яті й уваги, складність контролювати свої емоції.

То при симптомах контузії бажана госпіталізація. Складність у тому, що цей стан часто має супутні наслідки, які потребують медичного коригування. 

"Записничок, який завжди під рукою": в Україні запустили додаток "База"

Які альтернативи психологічної допомоги для військових? Розкажіть про додаток"База" і як він може допомогти бійцю?

Якщо говорити про звернення поза межами госпіталів, це можуть бути громадські організації, як от "Вільний вибір" чи Блакитний птах".

Додаток "База" розроблений для того, щоб бути резервною пам'яттю. Це важливо при посткомоційному синдромі (контузії), бо є зниження пам'яті та може впливати на якість терапії. 

Наприклад, людина може просто не запам'ятовувати домашні завдання, або забувати про час сесії, чи погано пам'ятати висновки, які вже були зроблені нею у ході терапії. 

Довідка. В Україні запустили додаток психологічної підтримки "База" для ветеранів і цивільних. "Базу" створили фахівці ГО "Вільний вибір", які працюють з ветеранами з 2013 року. У додатку є медитації, кризові контакти, вправи й матеріали для стабілізації психологічного стану та самодопомоги.

Завантажити додаток можна за посиланнями: 

• Apple
• Android

Додаток "База" – це своєрідна соціалізація в терапії. Бо терапія є незвичною для українського суспільства. Для того, щоб "включитись" у те, як вона працює, і буде корисний додаток.

Попри те, що додаток не дає можливості постійних терапевтичних сесій, там є кризові кнопки, що теж дозволяє швидше стабілізуватись.

З додатком людина може спробувати зробити проміжну роботу самостійно, і у випадку, якщо цього не буде достатньо – звернутись по допомогу. 

І навпаки, коли людина не має доступу до терапії, вона може використовувати додаток, як форму самотерапії, щоб впоратись із симптоматикою.

Військові схильні вважати, що люди, які не були на війні, їх не зрозуміють: як "напрацювати" довіру

Часто від військових можна почути скептицизм щодо психологічної допомоги та реабілітації. Мовляв, їх усе одно не зрозуміють, "психологи запитують банальні речі" та що це ще більше їх дратує та травмує. Як бути із цим?

Наразі ми маємо набагато більший відсоток компетентних фахівців, ніж це було у 2014 році. Тоді не було ні військових психологів, ні психологів, які працювали з військовою травмою, з реінтеграцією. Зараз усе змінилось.

Ми маємо фахівців, які підготувались у цих умовах. Дійсно, є упередження, що військовослужбовця може зрозуміти тільки військовослужбовець. Я все ще з ним зіштовхуюсь у своїй практиці. І, якщо говорити в контексті життєвого досвіду, то до певної міри, мабуть, це дещо справедливе твердження. Але і досвід у кожного з нас різний. 

Якщо говорити загалом, то психолог – це не людина, яка мала аналогічний досвід до вашого, це людина, яка має певну експертність щодо того, як працюють психічні процеси.

Це така собі кооперація: психолог зі свого боку знає все про психологічні процеси, травматизацію, перебіг симптоматики. А ви маєте свій досвід і опис того, що працює так, що вам із цим некомфортно, заважає адаптуватись. Ви кооперуєтесь: кожен з вас приносить своє і ви намагаєтесь випрацювати рішення.

Це процес схожий до занять у залі: тренер може лише радити вам, як привести своє тіло у бажану форму, але не зробить цього за вас.

Психолог аналогічно не зможе за вас нічого змінити, він лише дасть інструкцію, зорієнтує і ви оберете  шлях досягнення цілей, але він не зможе змінити ваше життя. Як і ви не можете змінити життя психолога і його досвід.