"Нам не вдалося позбутися англійського акценту": історія підлітка з аутизмом і почуттям гумору

В арсеналі в Андрія – іспанська та французька мови, а знанням англійської хлопчина прославився на всю школу. Проте підліток не проста дитина – Андрій має аутизм.

Читайте також: Щастя – це коли тебе розуміють, навіть якщо не говориш: історія хлопця з невербальним аутизмом

Пошуки садочку 

Хлопець має проблеми з комунікацією, які заважали вільно спілкуватися і знаходити спільну мову з оточенням ще змалечку. За словами мами Андрія, Віталії, сім'я дуже довго обирала дитячий садок, персонал який погодився б прийняти особливу дитину до себе, адже малюк не слухався, втікав, ховався, плакав.

Тому до закладу, де до дитини поставилися з належною увагою, вдалося потрапити лише у 5 років. Це була група знайомої родини, рік у якій вартував п'яти у звичайному садочку. За словами мами хлопця, саме ця вихователька ставилася до дітей як до команди, але дуже поважала особистий простір маленького Андрія. Так, коли хлопчик відчував сенсорне перенавантаження, він ховався у шафу або сідав на підвіконня.

Працівники садочка стежили лише за безпекою маленького вихованця, але ніколи не забороняли йому відпочивати таким чином і чекали, поки Андрій сам повернеться до колективу. Сім'я Андрія навіть була трохи шокована тим, що син спокійно залишається в садочку на цілий день, і раділа поважному ставленню до дитини, результатом якого стало те, що в садочку Андрій вперше усвідомлено відсвяткував свій день народження.

Андрій дуже чекав цього дня. У групі на його честь малеча водила хороводи, співала пісні. Додому син повернувся щасливий та з купою подарунків. Раніше дитина взагалі не звертала увагу на знаковість цього дня, не відчувала важливості події. Проте тут усе змінилося, і син відчув справжнє свято,
– згадує мама Андрія.

Діагноз та лікування

Жінка наголошує, що про наявність проблеми сім'я знала змалечку, проте офіційно діагностувати розлад аутистичного спектра вдалося лише у 7 років.

"У нас дуже хороша лікарка-педіатр, яка звернула увагу на існування проблеми ще у віці одного року восьми місяців. Хлопчик не грався з іншими дітками, обирав спокійні та тихі заняття: сам собі малював, дивився мультики, бавився з іграшками. Все це виглядало дуже відсторонено. А згодом Андрій перестав тримати зоровий контакт і реагувати на звернене мовлення. Ми бачили, що спочатку дитина розвивалася нормально, адже у нас є старший на три роки син і є з чим порівнювати". – розповіла жінка

Лікарка рекомендувала звернутися до психоневролога і поставити питання про аутизм. Спочатку йому запропонували вітаміни для поліпшення мозкової діяльності, потім нейролептики для отримання швидкого результату. Але батьки пішли від лікаря і почали шукати альтернативні варіанти допомоги – встигли побувати у дельфінарії, попити свяченої води, походити до різноманітних чаклунів.

Але все ж таки повернулися до традиційної медицини: спостерігали сина відразу у двох лікарів, робили масажі та в центрах раннього втручання займалися АВА-терапією, яка на той час як метод корекції в нашій країні перебувала в зародковому стані. Ми не знали, що саме допомагало, але прогрес був. А точний діагноз Андрієві встановили у 7 років, коли потрібно будо збиратися до школи, в якій ми побачили світ, відмінний від дитячого садка, 
– зазначила жінка.

Похід у школу 

У початковій школі Андрій навчався на індивідуальній формі аж до четвертого класу. Але такі уроки, як малювання, музика та ще деякі, відвідував разом з усіма дітьми задля соціалізації. З п'ятого класу з'явилася тьюторка, яка супроводжувала Андрія впродовж двох років, до свого виходу в декретну відпустку.
Ця обставина сприяла тому, що сім'я переглянула власну позицію щодо навчання Андрія і перевела його на індивідуальну форму навчання. Справа не в тому, що дитина прикипіла до конкретної людини, а загалом у досить глибоких проблемах освітньої сфери та її можливостей. Так, у класі, де навчається Андрій, є аж троє дітей з особливостями розвитку.

Також на тему: Аутизм – не хвороба: як розуміти людей з РАС

Така кількість на 25 учнів виснажує вчителя, у якого не має помічника – асистента вчителя чи тьютора дитини. До того ж шкільний персонал не дуже зацікавлений у тому, щоб на уроках була присутня стороння людина, бо не має культури у цьому відношенні: педагоги вважають це стеженням чи підгляданням.

Так, спочатку тьюторку Андрія не пускали до класу під час уроків, аргументуючи тим, що за необхідності її покличуть. Але хлопця потрібно було виводити кожні 20 хвилин, щоб уникнути перенавантаження. Проте мама Віталія вирішила не сперечатися, а поступово завойовувати довіру:

Нехай це відбувалося повільно, проте по-доброму. І через деякий час вчителі самі дивувались результатам: Андрій почав краще засвоювати матеріал, запам'ятовувати, робити всі домашні завдання, відповідати на уроках. Річ у тім, що урок проводять для нормотипових дітей, а особливі діти зазвичай не встигають за темпом подання матеріалу і не розуміють, що саме потрібно робити, тому у знаннях великі прогалини. Проте деякі педагоги почали зловживати тьютором, залишаючи клас на людину, до обов'язків якої входить допомога лише одній дитині за кошт її батьків,
– згадує мама Андрія. 

Також Віталія наголошує і на проблемі відсутності кваліфікованих психологів. Але найголовніше – це відсутність достатньої інформації про розлад і тренінгів для вчителів, які просто не знають, як працювати з особливими дітьми:

"Мені дуже пощастило, адже я добре комунікую з адміністрацією школи. Я запропонувала зустрітися з психологами, які займаються з Андрієм; вони розповідали вчителям про аутизм та ділилися рекомендаціями щодо організації навчального процесу. І це дало свій результат: багато речей можна використовувати не лише з аутичними учнями, а й з нормотиповими, що значно поліпшує життя педагогів. Проте є й такі, які вважають 25-річний педагогічний стаж вершиною знань про поведінку і психологію дітей та не погоджуються навчатися. Тому відсутність знань і небажання їх отримати дуже ускладнюють процес роботи з особливими дітьми".

До школи Андрій ходить здебільшого самостійно (без супроводу мами) і з задоволенням, хоча йому не завжди легко дається академічне навантаження. Проте деякі таланти підлітка зробили з нього зірку: Андрій вивчає іноземні мови та прославився на всю школу словниковим запасом та англійською вимовою. Хлопець настільки захопився англійською, що в нього з'явився акцент носія мови, тому довго прийшлось відвідувати логопеда, щоб той допоміг його позбутися, проте так нічого й не вдалося.

Захоплення та хобі

Андрій дуже любить воду і займається плаванням у басейні з тренером. Мама зазначає, що син може приймати по декілька разів на день ванну, як спосіб зняти стрес. Тому рахунки за використання води в цій сім'ї значно більші, ніж в інших.

Сім'я досить довго намагалася долучити хлопця до якогось командного виду спорту, щоб поліпшити комунікативні навички, але нічого з того не вийшло, бо басейн для Андрія – найкращий спосіб як бути в тонусі, так і засіб для зняття стресу. Також тренерові вдалося налагодити контакт з підлітком, зараз Андрій ходить на тренування з великим задоволенням, і вони сумують один за одним під час перерв у заняттях.

Читайте також: Ми маємо знати більше про людей з РАС, – інтерв'ю з професором з аутизмом зі США

Як і будь-який сучасний підліток, Андрій небайдужий до гаджетів: після пробудження відразу бере до рук телефон. Але тільки до того моменту, як прокинеться мама, – підлітка обмежують у користуванні телефоном, бо перенавантаження може призвести до мелтдауну. Та все ж сім'я розуміє, що від технологій нікуди не дітися, і навчає Андрія самому відстежувати свій стан, щоб не виснажуватись.

Мама Андрія відзначає, що син має одну унікальну якість, яка здебільшого відсутня в людей з аутизмом, – це почуття гумору. Хлопець жваво жартує, може розсмішити та розіграти людей навколо, за що однолітки дуже його люблять, а вдома ніколи не буває сумно. І хоча досі підліток має проблеми з мовленням і навчанням, гумор і наполегливість допомагають рухатися далі й жити повним життям.