Важко було чути слова "дайте мені померти", – лікар "інфекційної реанімації"

У День медичного працівника ми поговорили з лікарем-анестезіологом, який приймав хворих першої хвилі на COVID-19.

Важливо Потрібно вчасно звертатися до лікаря, попри пандемію, – інтерв’ю з відомим кардіохірургом

Володимир Лиходієвський розповів те, як коронавірус вплинув на стан медичної системи, як проходила перша хвиля пандемії, з якими викликами стикалися медичні працівники, чому пацієнти перебували в депресії, як проходить вакцинація та чому Україна досі не має власної вакцини.

Відділення підготовки до прийому хворих на коронавірус, лютий 2020 року / Фото – з ососбистого архіву лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

"Це можна порівняти з розбудовою армії"

Як коронавірус, на вашу думку, повпливав на медичну систему України?

Я вважаю, що вплинув позитивно, бо для того, щоб вистояти наша система мала трансформуватися, щоб відповідати тим викликам.

Якщо раніше кисень був лише у реанімаціях, то зараз кисень є у більшості відділень, підведений до ліжка. Тобто, кисень є просто в інфекційному відділенні, у терапії, в хірургії. Це якщо брати окремо питання, зокрема, кисню. Завдяки нашому суспільству, волонтерам і місцевій владі та всім іншим, хто нам допомагав, бо лікарні першої хвилі отримали надзвичайно велику кількість сучасного обладнання. Це можна порівняти з розбудовою армії.

Обладнання, передане лікарні / Фото – з особистого архіву лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

До COVID-19 більшість зневажали інфекційну службу і навіть припускають, що хотіли згортати її.

Ми були не потрібні, це була така політика Міністерства. А пандемія надала нам професійний розвиток, а також розвиток в плані обладнання, забезпеченості препаратами.

Коли ми переживали епідемію кору в Україні близько 5 років тому, оголошення епідемічного статусу не було. Однак, наша лікарня була переповнена такими хворими. Рішення про неоголошення було суто політичним, як я розумію. І рішення про згортання інфекційних стаціонарів на той момент, я думаю, також політичним. Це називається "оптимізація" – економія коштів, бо немає лікарів, лікарень і немає, що фінансувати. 

Тренінг від ВОЗ перед початком пандемії коронавірусу у Києві / Фото – з особистого архіву лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

Варто почитати Підпільна вакцинація, загроза 4 хвилі і безкінечна мутація COVID-19

"Кисень у нас вже не в балонах, а в величезних кріоциліндрах"

Але Ви кажете, що зараз вже є куди розвиватись?

У плані технологій ми отримали апарати експертного класу, кисень у нас вже не в балонах, а в величезних кріоциліндрах. Наша лікарня отримала сучасні біохімічні аналізатори, де аналізи робляться не вручну, а робить аж цілий комбайн та дає результати, як це робиться в цілому світі за дві години.

Ми отримали багато газоаналізаторів. Як кажуть, як в кращих будинках Лондону та Парижу, все, що потрібно було нам – у нас було. Можливо, ми наблизилися не до США, але до якоїсь такої точки між Німеччиною та Польщею у плані технологій. 

Лікар-анестезіолог Володимир Лиходієвський  / Фото – Аліни Туришин, 24 канал

Київська міська клінічна лікарня, де Ви працюєте, приймала першу хвилю хворих на коронавірус? Як Ви пригадуєте той період?

Наш український протокол був написаний нашими українськими фахівцями на основі міжнародного досвіду. На той момент міжнародний протокол був. Тобто, це протокол з діагностики. Кожна країна працювала на основі нього та складала свій власний, враховуючи особливості кожної країни.

Приблизно, що робити з відповідними пацієнтами ми знали. Звичайно, не було і немає зараз таких препаратів, які б впливали саме на збудника, які б впливали на причини розвитку цього стану.

Якщо ми не можемо напряму впливати на вірус, як це при захворюванні на грип, то лікування проводиться посиндромно або патогенетично. Мається на увазі, враховуючи розвиток хвороби й симптоматично.

Тобто, ми знали й були прописані чіткі рекомендації МОЗ, як правильно знижувати температуру у таких пацієнтів та якими препаратами, як впливати на ланки розвитку цієї хвороби.

Ми знали, що ця хвороба супроводжується підвищенням згортання крові й отримували препарати для перешкоджання тромбоутворенню. Ми читали й знали, що при цій хворобі розвиваються особливі форми дихальної недостатності, які лікуються і киснем і штучною вентиляцією легень. Але коли почали поступати такі хворі у нашу лікарню, спочатку наше відділення мало їх сортувати. 

"Ми не очікували, що хворих буде так багато"

Що мається на увазі?

Пацієнтів госпіталізовували з підозрою на COVID-19. Це не були ще підтверджені випадки. Ми робили їм ПЛР-тести та за результатами знали, які люди підпадали під критерії підтвердженого випадку.

Якщо ця підозра була спростована, то такий пацієнт переходив у так зване "чисте відділення". Тоді ми вже майже пролікували та виписали всіх своїх хворих іншого профілю і десь через пів року ми стали не сортувальним відділенням і не сортувальною лікарнею, а приймали лише пацієнтів, які мали підтверджені ПЛР-тести.

Треба було дуже швидко записувати / Фото – особистого архіву лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

Той, хто заразний, потребує ізоляції. Водночас потребує інтенсивної терапії – агресивних втручань з підтримки тих чи інших органів.

Наприклад, тяжкі форми дихальної недостатності, коли ми замінюємо функцію зовнішнього дихання: вимикаємо людині свідомість, м'язи та приєднуємо до апарату штучної вентиляції легень. Або, наприклад, якщо у людини критично низький  артеріальний тиск, то ми можемо протезувати та допомагати такому організму підтримувати артеріальний тиск. Люди з порушеною функцією нирок також потребують інтенсивної терапії.

Такі пацієнти лежать в реанімаціях. Інші пацієнти, які потребують ізоляції, – лежать в інфекційному відділенні. Це такі палати з боксами. У кожному боксі є окремий туалет і два виходи: один на вулицю, інший в коридор. Це така типова конструкція наших інфекційних стаціонарів по всій Україні. Перед тим, як ми почали приймати хворих на коронавірусу, ми серйозно до цього ставилися. Однак, ми не очікували, що хворих буде настільки багато. Ми готувалися, кожні 5 хвилин тренувалися одягати захисний костюм.

"Не було таких хворих і не було таких костюмів"

Дійсно? Прям готувалися одягати?

Це так треба було. Коли ти навчаєшся в університеті, то за 6 років один раз одягнеш та знімеш цей костюм. Тобто, відпрацювання цієї послідовності правильного одягання та знімання цього костюма "вислизало" в нас, коли ми навчалися.

Та й не потрібно було, бо не було таких хворих і не було таких костюмів, мається на увазі ізоляційних. Такі костюми, наприклад, могли б одягати, якщо ми працювали б з карантинними інфекціями: сибірка, чума та інше. Але в Україні, на щастя, це не поширені інфекції. А тут була міжнародна вимога і ми тренувалися знімати та одягати їх.

До того ж на початках костюмів було мало і ми тренувалися всі на одному костюмі. Про костюми казали, що "це на COVID-19, не розбазарюйте. Поки пацієнтів немає, ми даємо вам трошки, щоб ви місяць протрималися".

Лікарня отримала від волонтерів сучасний монітор пацієнта / Фото – фейсбук лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

Це вже потім нам костюми, маски, рукавички почали давати волонтери, благодійні фонди й навіть деякі олігархи. Було надзвичайно важко працювати у цьому одязі, ми не були звичні до того.

Коли це була весна, то ще було терпимо, а ось влітку, коли на дворі температура +30 градусів, в палаті приблизно така ж температура, а у хворих +39 градусів і в тебе всередині +40 градусів і все тече, то було дуже фізично важко.

"Ніякі кошти не вартують життя"

Деякі медичні працівники звільнялися. У Вас такої думки не було?

Мої медсестри почали звільнятися ще до початку приймання таких пацієнтів з декількох причин. Були спеціалісти пенсійного або передпенсійного віку, які мали хронічні захворювання і боялися за власне життя. Були медсестри в яких були хворі батьки або родичі й вони боялися, що можуть самі захворіти, принести цю інфекцію в сім'ю і їх родичі не переживуть. Близько 40% медсестер, які живуть не в Києві, а за містом. Тоді було ще важко добиратися до роботи.

Працювати з особливо небезпечними інфекціями вони не захотіли і я чудово їх розумію, що ніякі кошти не вартують життя.

А я виконував всі ці інструкції з правильного одягання та знімання захисного одягу, обробки рук. Я консультувався зі своїм знайомим, який за освітою епідеміолог, в плані протидії передачу коронавірусу від пацієнтів до лікарів.

Тоді я не захворів. У нас три людини з усього відділення – 22 осіб, що не захворіли на COVID-19, в тому числі і я. Перші пів року, коли всі були налякані й не знали, що з цією інфекцією робити, ми відчували надзвичайну підтримку суспільства.

Потім наші відчуття змінилися, бо почали бачити переповнені відділення, щоденні смерті та пацієнтів. які задихаються. І ніяк і ніяк все не одужували. А коли виходиш на вулицю, то мовби в інший світ потрапляєш: всі без захисних масок, половина людей неправильно їх носить, а хтось каже, що це вигадка.

До речі, було багато фейків, що COVID-19 не існує. Ви як лікар, як це сприймали?

Я дуже тяжко це сприймав, я буквально сварився у чергах в супермаркеті й "приставав" у вагонах в метро до людей з проханням одягнути маску. Я їм показував фотографії рентгенів своїх пацієнтів з телефону. Ось ти виходиш з лікарні, де в тебе було дві смерті за добу, до того ж молодих пацієнтів, а тут всі без масок і кажуть, що цього немає. 

Закриті перукарні, Володимира Лиходієвського підстригали самі ж лікарі / Фото – особистого архіву лікаря-анестезіолога Володимира Лиходієвського

Зараз у лікарні, де ви працюєте, скільки хворих на коронавірус?

Вже немає.

Які найважчі симптоми спостерігалися серед хворих і на котрий день вони проявлялися?

Тоді у людей найважча фаза хвороби у людей починалася на 10-14 день. Тоді ми пов'язували її з одним штамом, який циркулював на початку. Зараз найважчим перебігом цієї хвороби може бути 5 і 7 день.  Раніше ми казали, якщо людина переживе 14 день, то вона почне одужувати.

Найперше питання у родичів – "Скільки він пробуде у реанімації, а які прогнози?". А ти стоїш і розумієш, що медична – це найбільш не точна спеціальність і реанімація – це найбільш не прогнозоване відділення, бо стан пацієнтів змінюється, ми маємо бути готовими до цього, однак прогнозів ніяких надати ми не можемо.

Найважчий симптом – це задишка. До того ж, це настільки виражене відчуття нестачі повітря, яке іноді навіть із застосування високопоточних методів насичення крові киснем, не проходила. Це був один з показників, щоб переводити людину на примусову штучну вентиляцію легень. Близько 30% пацієнтів, які лежали понад два тижні у лікарні. Дуже важко було чути від них "дайте мені померти, відпустіть мене".

"Ми вивозили їх на вулицю вечорами"

А чому вони так говорили?

Це були пацієнти з депресією. Можливо, це було обумовлено дією вірусу та враженням головного мозку,  можливо, усвідомленням пацієнтами їх важкого стану.

Деяких з таких пацієнтів, які були стабільні та не вимагали апаратної кисневої підтримки, ми вивозили їх на вулицю вечорами та катали на сидячий каталці навколо корпусу.

У мене нещодавно була така пацієнтка, яку ми вговорили з нами виїхати з боксу на вулицю. Вона каже: "Я не бачила в цьому сезоні ще дерев з листям. Дякую, що я побачила хоч зелень". Тобто, вона хворіла понад два місяці.

Були такі пацієнти, де ти що не робиш, а йому все не краще, а лише гірше та гірше. Було таке усвідомлення, що вже всі методи та технології перепробував, але це такі закони фізики і ти не можеш врятувати.

Звичайно, таке тяжко переносити, особливо з молодими пацієнтами та раптові смерті від тромбозів. Був такий пацієнт, який лежав понад півтора місяця, пережив інвазивну вентиляцію легень, ми вже зняли його з апарату, розбудили, розговорили, він вже був при повній свідомості і тут інсульт й він за день помирає.

Який період був найважчим за весь період пандемії? Чим саме?

Жовтень-листопад 2020 року – відділення переповнене, не знаєш, куди класти хворих. Ми були розраховані, як реанімація на 6 місць, потім ми розширилися до 10. І майже всю пандемію ми працювали із 100% завантаженістю. Є таке поняття, як рух пацієнтів, коли лікуєш і відправляєш в інше відділення. Однак, хворих було настільки багато й  хвороба текла настільки довго, що іноді приходилося казати своїм колегам, які кликали на консультацію, що цього пацієнта треба у реанімацію, але немає місць і як тільки звільниться, то я його заберу.

Апаратів штучної вентиляції легень (ШВЛ)  завжди хватало у лікарні?

У нашій лікарні хватало. Ми їх поступово отримували. У мене не було такого, що в мене пацієнти чекали апарату. 

Чи загрожує зараз такий високий рівень зараженості на коронавірус, як це було восени 2020 року?

Мені складно прогнозувати, я не є спеціалістом з громадського здоров'я, але я думаю, що восени 2021 року хворих стане більше. Зокрема, через соціальні контакти: одні діти підуть у школи, інші у садочки, студенти повернуться у ВНЗ і це тривале знаходження в замкнутому приміщенні. Ріст захворюваності буде, але не можна відкидати той факт, що певна кількість населення буде вакцинована, а інша частина вже перехворіє.

"Вірус перебере всі можливі варіанти мутацій"

Чи можна очікувати нової хвилі заражень через мутації корони?

Ми зараз спостерігаємо за штамом Delta. Передбачити мутації важко. Коли все починалося, ми думали що все затягнеться на рік, через рік нам стало зрозуміло, що це може бути і 5 років. А зараз серед наших колег і в нашому середовищі ми вважаємо, що цей вірус нікуди не дінеться. Він перебере всі можливі варіанти мутацій, адже вони – кінцеві, як і є кінець штамів грипу.

Читайте також Симптоми Delta-варіанту коронавірусу: хто найчастіше інфікується

Як змінилися підходи, лікування у порівнянні з початком?

Крім того, що ми отримували обладнання, ми змінили й підходи до роботи. Ми навіть синхронізували лікарський обхід з сестринським з метою економії часу. Тобто, йду я  – лікар і дивлюся пацієнтів, підлаштовую пацієнтів до ШВЛ або запускаю сеанси штучної вентиляції. за мною одразу йде медсестра, яка вимірює тиск і параметри пацієнта. Тут же ми передивляємось листок лікарських призначень і коригуємо їх і тут же сестра виконує призначення.

Наскільки держава Україна виявилася готовою до удару коронавірусу?

Ми були готові й успішно трансформувалися та успішно прийняли цей виклик. Мені б хотілося, щоб ми зберегли таку готовність в плані обладнання та людських ресурсів. Пандемія наклалася на реформу і це був подвійний виклик.

Я б також хотів, щоб я і мої колеги отримували гідну заробітну плату. Завдяки величезному капіталовкладанню спонсорів та волонтерів, ми позбирали обладнання і показали, що зарплата також може бути достойною. Тобто, коронавірусна надбавка мотивувала залишатися в Україні та нікуди не емігрувати. Зараз персонал і колективи не знають, що буде через місяць.

На вашу думку, кампанія вакцинації в країні провалена чи ні?

Була провалена інформаційна кампанія з вакцинації. Зараз у суспільстві та деяким ток-шоу часто звучить, що Україна – лідер по смертності чи якась лікарня – лідер за кількістю померлих хворих.

Я хотів би, щоб ми перестали все ж таки рахувати ліжко-місця, а перейшли до аналізу летальності за прогностичними шкалами. Це сучасний підхід, коли оцінюється 10 параметрів, аналізів, показників у пацієнта, їх відхилення від норми й на основі цього можна робити передбачення виживаності таких хворих. 

Чому така недовіра до вакцин була, на вашу думку?

Річ у тім, що у нас такі "антивакцинаторські" настрої у суспільстві. Ходила недовіра до різних вакцин. А ті люди, які були достатньо свідомим й хотіли самі вакцинуватися, то не мали такої змоги.

Але сама вакцинація не була проваленою. Вона розпочалася запізно, можливо, тому що Україна "не країна золотого мільярду" і навіть не країна "другого світу", а виробники вакцин продають тому, хто платить гроші. Якщо розривали контракти про постачання вакцин у Європу, то що вже казати про Україну?

Це також проблема недорозвиненості нашої країни, це проблема молодих країн. Хто нам заважає повиловлювати тих біотехнологів, які ще не повмирали та залишилися в Україні й відновити власне виробництво? 

Президент Володимир Зеленський анонсував виробництво української вакцини від коронавірусу і назвав її унікальною ще у жовтні 2020 року. Але наразі її немає. Що не хватає, щоб її мати, на вашу думку?

Політичної волі. Що нам так само заважає збирати свої апарти ШВЛ за іноземними кресленнями по відкритому патенту? Та нічого. Що заважало відновити вироблення вакцин?

Я розумію, що це величезне капіталовкладення і так далі. Я дивився дві конференції і писав про це. Одна з них – канадського лікаря, який пропагував вакцинацію та розповідав про це, а інша – вітчизняного лікаря. На канадській пресконференції звучало найчастіше "безпечність" та "ефективність", а у нас "скільки воно коштує" та "як там із закупками".

Можливо, це недовіра до влади або пошук скрізь корупції. Хто нам заважає виробляти і домінувати у країнах Східної Європи по біопрепаратам, по вакцинам, антитілам, діагностичним системам? Це ж краще ніж вугілля добувати чи продавати залізну руду, бо це високотехнологічні продукти.

Фото Зі стільцями та книгами: як у Києві чекають на вакцинацію

А Ви вакцинувалися?

Так, і мав поствакцинальну реакцію, тобто два дні в мене була висока температура, а після другої дози таке відчуття було, що "потягом переїхали".

Однак, я вважав своєю місією – пропагувати вакцинацію. Я хотів би бути захищеним. Я був готовий до цих ускладнень і знав, що вони можуть бути. 

Я вважав, що користь від того, що я буду захищеним набагато перевищує ризики від того, що в мене буде температура один день. Я намагаюся кожному довести, що в медичній маніпуляції має бути баланс ризику та користі й користь має перевищувати. Це головний механізм прийняття рішень у медицині.