Психлікарні та інтернати: терапія чи тортури?

Свідками таких умов перебування у психоневрологічних закладах Чернігівської області стали моніторингові групи Національного превентивного механізму (НПМ).

Левоньківська психіатрична лікарня

Про жахливі умови перебування та лікування у Левоньківській психіатричній лікарні стало відомо після візиту представників Департаменту з реалізації НПМ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та громадських активістів.

"Це не лікування, а трудове рабство. У цій лікарні розклад дня побудований для корів, а не для хворих. О 7-ій ранку пацієнти снідають і йдуть працювати", — розповідає голова Центру інформації про права людини Тетяна Печончик, яка брала участь у моніторинговому візиті.

Деякі з пацієнтів перебувають у лікарні по 20-30 років, хоча такі особи мають перебувати в інтернаті. Свої пенсії вони передають медперсоналу закладу. Гроші пацієнтів йдуть не лише на хліб та продукти (на харчування з бюджету виділяються смішні 6,56 гривні на день), а й на потреби лікарні: ремонт і будівельні матеріали, придбання постільної білизни тощо.

Постіль пацієнтів Левоньківської психлікарні

Кімнати затісні: площа на одне ліжко менша, ніж в колонії, хоча за стандартами в таких закладах має бути втричі більша. Туалет всередині — лише для персоналу, пацієнти ж навіть узимку користуються вуличним туалетом без дверей.

Городнянський психоневрологічний інтернат

"Під час візиту до Городнянського психоневрологічного інтернату ми були свідками недбалого догляду персоналом установи жінок, прикутих до ліжка: вони лежали без підгузків, мокрі, у сечі, дощата підлога у кімнатах просочена випорожненнями, через що був сильний неприємних сморід. При цьому на складі виявили памперси", — розповіла Ірина Сергієнко, представниця Департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму Офісу Уповноваженого ВР з прав людини.

Життя цієї жінки проходить у візку

Жодних занять в інтернаті не передбачено, тож цілими днями люди просто сидять чи ходять коридорами, копають городи чи пасуть корів. Чому за 38 прикутими до ліжка підопічними доглядає лише 1 санітарка? Виявляється, інша санітарка пішла з підопічними копати буряки. Як поскаржились деякі жінки, у відповідь на небажання йти працювати персонал погрожує не віддати належну їм частку пенсії. Також скаржилися на погане харчування та недоїдання.

Пацієнтку з пухлиною не оглядали вже три роки

Любецький психоневрологічний інтернат

Пацієнтки Любецького психоневрологічного інтернату уже кілька років не виходили на вулицю — виявилось, у відділенні для важкохворих відсутній пандус для візків. Підопічних з відділення для неблагонадійних (жінок, схильних до втечі) не випускають на вулицю уже три роки.

Також у цьому відділенні немає душу. За словами жінок, їх просто поливають водою зі шлангу. У жодному відділенні немає ємностей з питною водою, не використовують памперси. На лікування одного хворого передбачено аж 1,45 гривні на добу.

Відгороджені відстанями та парканами

Такі порушення притаманні не лише закладам Чернігівської області. За інформацією міністерств охорони здоров’я та соціальної політики, станом на 1 січня в Україні працює 144 психоневрологічні інтернати, в яких проживає майже 28,3 тисячі осіб з розладами психіки, а також близько 70 психіатричних лікарень, розрахованих на 30 тисяч ліжок. Переважна більшість з них розташована на значній відстані від обласних центрів, суспільство "відгородилося" відстанями і парканами, цих людей фактично не існує для влади.

Те, що ми побачили під час візитів, на жаль, лише підтвердження системних проблем у психлікарнях та інтернатах. Значна частина підопічних цих закладів проживає життя в умовах, які, з точки зору міжнародного досвіду, прирівнюються до жорстокого поводження і тортур,
— вважає Володимир Шурдук, представник Департаменту з питань реалізації Національного превентивного механізму, фахівець у галузі психіатрії.

"Персонал закладів (часто здеморалізований і перевантажений) просто не бачить людей у пацієнтах психлікарень і клієнтах психоневрологічних інтернатів. І причина не в тому, що там працюють жорстокі люди. Вони часто просто не знають, як можна інакше. Більшість персоналу інтернатів не має навіть мінімальної підготовки для роботи в соціальній сфері та сфері надання медичних послуг", — додає Тетяна Печончик.