Маленький Всесвіт звичайної мами: як зрозуміти, що у вашої дитини аутизм?

– Слухай, та твій Іван же абсолютно нормальний. Ну як усі, - сказав мені мій співробітник, і трохи зніяковів, коли заговорили про дітей.
– А хто каже, що він не такий. Ваня просто має свої особливості. Часом важко, але як у всіх.

На тому й розійшлись по своїх справах. Наша розмова була короткою та й нічого особливого ніхто мені не сказав. Але я задумалася: чим же відрізняється моя дитина від інших? І чесно скажу, ми з Іваном настільки звикли до нашого життя, що чогось разючого чи страшного я не бачу.

Читайте початок історії тут.

І на перший погляд, їх ніхто не побачить. По-перше, кожна людина особлива. По-друге, мій маленький чоловік активний і контактний. Він хоче спілкування. І аутичний прояв у його випадку, доволі легкий, якщо це так можна назвати.

Я згадую про аутизм, коли Іван "тікає" у свій світ. Він починає говорити на своїй мові, як я люблю казати, "на мові марсіанчиків". Здебільшого – це розмови про машинки, авто техніку, може повторювати безкінечно слова якоїсь пісні, або тексти з реклам. Телевізор, ми в принципі, не дивимось. Але якщо вже потрапляємо на програми з рекламою, то потім Ваня цитує їх довго. Змінюється і погляд. Він, ніби, дивиться скрізь тебе і не чує, що ти до нього звертаєшся. Вивести з такого стану, часом важко. У нашому випадку, я можу обережно обійняти Ваню.

Добре, що мій син нормально ставиться до обіймів, дотиків. Є діти з аутизмом, які просто не дають до себе доторкнутися. Ще я намагаюсь влитися в його "розповідь". Запитати, приміром, куди їде його машина чи куди він збирається. Головне тут не налякати дитину. Бути витриманою і спокійною. Звичайно, це правило будь-якого виховання, але вважайте, що в нашому випадку – це витримка в кубі. Тоді подіє. Дитину треба просто відчувати, часом інтуїція підказує дивні, на перший погляд, виходи з ситуації. Можемо разом полежати на підлозі вдома. Або спокійно почати щось розповідати.

Ще одна особливість – важке сприйняття нової інформації. Відразу йде протест: не хочу, не буду, лякається, може плакати або просто піти займатися своїми справами. Можливі й істерики. І таке буває. Тут важливо переключити, зацікавити, до того ж через улюблену тему. У Івана – це машини, як я вже казала. Автівки і техніка, герої усіх розповідей і подій.

Ще один дієвий метод – власний приклад. Звісно, що всі діти вчаться за прикладом батьків. Але я пам'ятаю, коли Іван боявся з'їжджати з гірки, просто до паніки доходило. Я залазила на гірку сама і разів десять підряд з'їжджала з неї, показуючи, що не страшно, а весело. Потім разом з ним каталися. Так, потроху бар'єр зникає. Цього літа так купалися в фонтанах на Поштовій площі. От здавалось би: спека, дитина бачить, що всі купаються і має бігти стрімголов. Ваня ж стояв і дивився дуже довго. По захопленому погляду бачила, що дуже хоче з усіма, але боїться. Тож зняла взуття, і пішла сама спершу. Іван поспостерігав ще деякий час, а потім вже взяла за руки і пішли разом. Радощів було потім безмеж. Але знадобився час, аби він звик.

Самостійно зрозуміти, що в дитини аутизм доволі важко. Особливо, коли ти молода мама, особливо, коли в тебе перша дитина і ти не лікар. Хоча, і не всі лікарі це бачать. Так було зі мною та з моїм сином Іваном.

Та й коли народився Ваня, все було, як у всіх. Спали, їли, гуляли, міняли підгузки, боролися з газиками. Вчилися тримати голову. Ще й досі я кажу "ми". Бо відокремити Я та Іван не можу. Він моя частина, і як сказав мій свекор цей пуповинний зв'язок на все життя.

Наразі Івану п'ять з половиною років і аутичні прояви вже не такі жорсткі. А ось коли він був менший, у 2-3 роки, та навіть і в 4 роки – набагато більші. Ваня закривав вуха на всі різки звуки, ходив навшпиньки часом, він не озивався на своє ім’я. Всі іграшки виставляв в одну лінію. Кошмаром були ночі. Він плакав уві сні, не міг прокинутися і заспокоїти його було важко. Він не казав, що хоче. Не реагував на запитання, прохання щось дати, аби показати, що непокоїть, наприклад, болить животик, викликало подив в очах і він просто плакав. Були моменти, коли він починав говорити окремі слова, а потім, ніби забув, що знає їх. З дітьми він мало грався, більше споглядав. Хоча, хоча дуже любив та й любить дівчат. От з ними спільну мову, навіть не говорячи, він знаходив і знаходить. Що сказати – чоловік! Його лякали аніматори на святах. Він міг впасти на підлогу, посеред вулиці, якщо щось не подобалось. Почати щипати мене або тягнути за волосся. Різні моменти траплялися.

Тож куди бігти: якщо хоч щось з мого списку вам знайоме? Перше, це заспокоїтись і проаналізувати: така поведінка виключення з правил у вашому випадку чи на постійній основі. Далі, рекомендую звернутися за консультацією до неврологів. І для повної картини, краще декілька. Знайти дитячого психолога, поспілкуватися з ним. Психіатр – теж спеціаліст, якого варто відвідати. І лише після зібраної інформації робити висновок. Бо аутизм – це комплекс різноманітних проявів поведінки.

Я не можу давати порад, бо сама вчуся розуміти свою дитину. І в кожного це суто індивідуально. Просто будьте уважними до своїх крихіток, слухайте свою інтуїцію і ніколи не опускайте руки!

Читайте також: Радянська "уравніловка" повертається: українські вчителі будуть зобов'язані носити форму